Склеювання – це один із основних процесів у деревообробці та меблевому виробництві. Часто його називають найраціональнішою технікою з’єднування матеріалів.
Головна умова, яку висувають до склеєних елементів, – міцність у місці з’єднання, яка має бути більшою від міцності склеюваних матеріалів. Нині активно розвиваються наука і техніка, тож нові матеріали для склеювання деревини фахівці розробляють з геометричною прогресією. З’являються і нові методи й устаткування для нанесення клею. Інколи склеювання поділяють на склеювання масивної деревини і склеювання плитних і листових матеріалів, тобто личкування.
У промисловості масивну деревину склеюють по довжині, ширині й товщині. Внаслідок цього отримують клеєну продукцію певного призначення, що має різні фізико-механічні показники. Склеювання деревини може бути як самостійним виробництвом (склеєні елементи, наприклад, клеєний брус, є кінцевою продукцією компанії), так і складовою виробництвом, яка дає змогу раціональніше використовувати деревину.
Окрім того, за допомогою склеювання можна з низькосортних й короткомірних пиломатеріали виготовити високоякісну продукцію. З’єднують деревину по довжині торець у торець, на «вус», на зубчастий шип, у паз і гребінь, у чверть, на рейку, на клин (клиноподібне). Наймасовішими у використанні є перші три види з’єднання.
З’єднання торець в торець забезпечує невелику міцність – його застосовують для виробів, які під час експлуатації не зазнають навантаження.
З’єднання на «вус» (вусове) забезпечує до 100% міцності суцільної деревини (торцеве – тільки 10–15%). Але довжина вуса повинна бути більшою від товщини самого матеріалу у 8–12 раз. Тобто, наприклад, для заготовок завтовшки 20 мм на одне таке з’єднання витрачається 160–240 мм бездефектної довжини, що є однією із причин, чому сьогодні його застосовують тільки для з’єднання заготовок завдовжки понад 2 м. Вусове з’єднання застосовують під час виробництва деталей, які не містять сучків й під час експлуатації зазнають значних навантажень (наприклад, заготовки для суднобудування). Слід зазначити, що виготовити і запресувати з’єднання на «вус» важче, ніж на зубчастий шип.
З’єднання на зубчастий шип за міцністю незначно поступається вусовому. Міцність такого з’єднання залежить від кроку між шипами, їх довжини, ступеня затуплення вершини, а також від марки застосовуваного клею. Шипове з’єднання буває вертикальним і горизонтальним (відносно пласті заготовки). Вертикальне використовують у деталях, що зазнають значного навантаження, а горизонтальне, завдяки незначній помітності з’єднання, – у виробах, де важливим є естетичний вигляд. Оскільки кут скосу граней зубчастих шипів менший від кута тертя деревини по деревині з нанесеним клеєм, то з’єднання є самозаклинювальним, а необхідне зусилля тиску на площини підтримують пружні сили деревини.
Склеювання деревини по ширині активно застосовують у столярно-меблевому виробництві для одержання щитових деталей. Щити є елементами корпусних меблів, спальних і кухонних гарнітурів, відіграють роль панелей для обробки стін і матеріалу для покриття підлог. Щити одержують з’єднанням заготовок по ширині на гладку фугу, у чверть, на рейку, у паз і гребінь, у паз і трикутний гребінь, на шип типу «ластівчин хвіст», а також за допомогою вставних шипів або шкантів (їх виготовляють з деревини або полімерних матеріалів).
Якщо під час склеювання за довжиною не приділяють великої уваги підбору заготовок, які склеюють, то при з’єднанні за шириною слід брати до уваги такі параметри:
- ширина ділянок – щоб надати щиту формостійкості, залежно від призначення його виготовляють із ділянок обмеженої ширини – 15–70 мм;
- базування ділянок. Від схеми базування залежить як величина припуску за товщиною, так і значення трудозатрат на підготовлення і склеювання брусків. Найкращим з цієї точки зору є базування за однією пластю та двома крайками;
- розташування річних кілець у суміжних ділянках.
Під час склеювання щитів на гладку фугу їх зміцнюють рейками для запобігання жолобленню й підвищення формостійкості. З цією ж метою щити можна виготовляти багатошаровими – напрямок волокон кожного шару взаємно перпендикулярний.
Склеювання деревини по товщині використовують у виробництві клеєних будівельних конструкцій, які виконують несучі функції. До них, зокрема, належать ферми й балки, стійки, бруси для віконних блоків, стінові бруси тощо. Склеюють деревину у цьому випадку, як правило, на гладку фугу. У таких виробів невелика маса, висока міцність й хороші декоративні властивості.
Цей вид склеювання деревини забезпечує задоволення попиту на пилопродукцию великого перерізу. Окрім того, матеріали мають підвищені фізико-механічні характеристики завдяки багатошаровості. При цьому можна комбінувати деревину різних порід і якості – це залежить від технологічного призначення виробу.
Найчастіше у виробничих умовах застосовують комбіноване склеювання деревини, тобто заготовки для зрощування по товщині можуть бути суцільними, склеєними по довжині й ширині, а для зрощування по ширині – суцільними або склеєними по довжині.
Фото ілюстративне
