На ринку деревини розгортається тиха, але дуже масштабна історія. Більше десятка компаній-покупців одночасно намагаються розірвати раніше укладені форвардні контракти з ДП «Ліси України».
Не тому, що вони не можуть їх виконати, а тому, що ринкова кон’юнктура змінилась не на їхню користь. Для цього використовується юридичний інструмент, який створювався для зовсім інших ситуацій, — сертифікати про форс-мажорні обставини від торгово-промислових палат. У результаті на складах державного підприємства зависли 400 тисяч кубометрів заготовленої під контракти деревини, а під загрозою опинилася сама конструкція строкового ринку.
На цьому тижні заступник міністра економіки Тарас Висоцький повідомив, що у червні, відповідно до біржових угод, бізнес має вибрати 1,4 млн кубометрів лісопродукції за контрактами другого кварталу та першого півріччя. З цього обсягу 400 тисяч кубометрів — це продукція, від якої споживачі або відмовилися, або втратили право придбання.
Звучить як суха технічна деталь біржового ринку. Насправді за цією цифрою стоїть масштабна історія про спробу частини учасників ринку перекласти власні комерційні прорахунки на державне лісове господарство, на бюджет і — у фінальному рахунку — на сумлінних переробників, які чесно вибирають свої обсяги.
Що сталося з кубометрами, які «зависли»
Спочатку механіка, без якої важко зрозуміти проблему. Форвардний договір на біржі деревини — це строковий контракт. Покупець заздалегідь резервує конкретний обсяг сировини за фіксованою ціною, вносить гарантійні кошти і бере на себе зобов’язання вибрати продукцію у визначений період. Продавець — у нашому випадку це передовсім ДП «Ліси України» — під цей контракт планує заготівлю, графіки, логістику та залишки на складах.
З початку року ДП «Ліси України» збільшило заготівлю — саме під ці законтрактовані обсяги. Деревину зрубали, вивезли, оприбуткували, поклали на склади під конкретних покупців. А далі сталося те, що в нормальному біржовому ринку відбуватися не повинно: частина покупців відмовилася викуповувати те, що вони самі ж і законтрактували.
Звідси й «накопичення залишків», про яке говорить заступник міністра. Це не наслідок поганого планування ДП. Це не результат «ринкового перевиробництва». Це, ймовірно, результат поведінки групи покупців, які вирішили вийти зі своїх форвардних позицій уже після того, як кон’юнктура змінилася не на їхню користь.
Як саме намагаються вийти зі збиткових позицій
Найцікавіше — як це оформлюється юридично. Покупці не йдуть у суд із позовом про розірвання договору через істотну зміну обставин. Не визнають невиконання зобов’язань і не приймають пов’язаних із цим наслідків — втрати гарантійних коштів і фіксації факту дефолту в системі рейтингування контрагентів. Натомість обирається інший шлях: отримання сертифіката торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини і вимога повернути гарантійне забезпечення.
Технічно сертифікат можна отримати. Проблема в тому, що в цих конкретних випадках для нього немає фактичних підстав. Реальні причини відмов мають виражено комерційний характер — несприятлива цінова кон’юнктура на пиломатеріали, перенасичення зовнішніх ринків, зростання вартості логістики й енергоносіїв. Це класичний підприємницький ризик. За усталеною судовою практикою, такі обставини форс-мажорними не є.
Окремо — про посилання на воєнні обставини. Збройна агресія Росії, воєнний стан, удари по енергетичній інфраструктурі, повітряні тривоги — все це діяло в повному обсязі і до укладення відповідних форвардних договорів, і безпосередньо на момент їх підписання. Покупці укладали ці контракти, повністю усвідомлюючи воєнний контекст. За усталеною позицією Верховного Суду форс-мажорними можуть визнаватися лише обставини, які є надзвичайними і непередбачуваними на момент укладення договору. Обставина, яка вже існувала і була відома сторонам під час підписання, не може звільняти від відповідальності за цим договором. Воєнний стан також не є форс-мажором автоматично — потрібен прямий причинно-наслідковий зв’язок з неможливістю виконати конкретне зобов’язання. У більшості розглянутих випадків такого зв’язку немає.
Масштаб і скоординованість
Якби це була разова історія одного-двох гравців, це можна було б ігнорувати. Але йдеться про понад десять компаній, дії яких мають ознаки узгодженості. Лише за минулий рік такі компанії закупили понад 476,6 тисячі кубометрів деревини, у тому числі близько 421,7 тисячі кубометрів круглої ділової — це близько 8,7 відсотка усіх закупівель круглого лісу в Україні на загальну суму близько 1,7 мільярда гривень. Тобто йдеться не про «ринкові шуми», а про значний сегмент ринку, поведінка якого здатна обвалити цілу систему контрактних відносин.
Те, що відмови подаються синхронно і з однаковим юридичним інструментарієм — сертифікатами ТПП на форс-мажор, — викликає багато запитань. Це спроба стандартизувати ухилення від форвардних зобов’язань?
Чому це б’є по всьому ринку, а не лише по ДП
Тут починається найважливіше — наслідки, які виходять далеко за межі окремих компаній.
Перший наслідок — знецінення інституту гарантійного забезпечення. Сенс гарантії в тому, що вона дисциплінує покупця: не вибрав — втратив гроші, тому добре подумай, перш ніж резервувати обсяги. Якщо гарантію можна повернути за фактично комерційними мотивами через сертифікат форс-мажору, ця дисциплінуюча функція зникає. Участь у торгах стає безризиковою: ціни на ринку зросли — ти вибираєш обсяг і заробляєш, упали — оформлюєш форс-мажор і виходиш. Це не біржа, це опціон за рахунок продавця.
Другий наслідок — і він особисто для мене найбільший — спотворення системи рейтингування контрагентів. Останні два роки ринок поступово рухався до риск-орієнтованої моделі, де поведінка учасника фіксується в рейтингу і впливає на умови подальшої участі. Якщо масові безпідставні розірвання оформлюються як форс-мажор, а не як невиконання, рейтингова система просто не бачить реальної поведінки гравця. Недобросовісний контрагент зберігає «чистий» рейтинг, що підриває довіру до всієї системи і до диференційованого гарантійного покриття, побудованого на її основі.
Третій наслідок — недобросовісна конкуренція. Поки одна група компаній бронює великі обсяги, а потім відмовляється від них, добросовісні переробники просто не отримують доступу до тих самих обсягів на торгах. Кубометри юридично «заброньовані», їх немає у відкритому продажу. А коли вони повертаються на ринок через додаткові торги, у тому числі через голландські аукціони з пониженням ціни, то надходять туди вже з пошкодженою якістю після тривалого лежання на складах.
Четвертий наслідок — пряма шкода державному бюджету. Несвоєчасне вибирання деревини знижує її якість, зриває плани реалізації, обвалює виручку державного підприємства.
І п’ятий — найбільш системний. Якщо такі практики легалізуються, у наступні торгові періоди ми отримаємо стандартизований механізм виходу з форвардних зобов’язань. Стратегічного сенсу в довгострокових контрактах більше не буде. А це руйнує саму ідею строкового сегмента ринку деревини, на якому, до речі, тримається можливість планування для добросовісних переробників і інвестиційні цикли в галузі.
Контекст, який не можна ігнорувати
Ситуація з 400 тисячами «непідібраних» кубометрів виникла не у вакуумі. Вона лягла на ринок, який і так перебуває в стресі. Адже ДП “Ліси України” в гонитві за бажанням штучно накрутити показники прибутковості, критично повільно реагувало на зміни міжнвродних ринків деревини. В той час як попит на ділову деревину і ціни на неї почали значне падіння, “Ліси України” не голошували вчасно голландські аукціони зі меншенням ціни. Охочих придбати деревину за високими цінами – меншало, частина покупців почала “петляти” з вже укладеними контактами. На цьому тлі додаткове «обтяження» ДП «Ліси України» нереалізованими залишками через відмови покупців б’є по ринку вдвічі сильніше.
Маємо парадокс: галузь нібито в дефіциті сировини, а на складах ДП лежать 400 тисяч кубометрів, яких ніхто не забирає. І це не суперечність, а наслідок. Наслідок того, що сировина рухається не до сумлінних переробників із реальною виробничою потребою, а до тих, хто розглядає форвардний контракт як безризикову опцію на ринкову кон’юнктуру.
Якщо ми хочемо мати працюючий ринок деревини, такі історії маніпуляцій мають бути припинені.
Юрій Дюг,
керівник громадянської ініціативи “За ринок деревини”,
менеджер агенції з залучення інвестицій “ІнвестІнРівне”
