Львівська меблева компанія SOGOR, хоча й позиціонує себе як салон кухонь, давно вийшла за межі виробництва меблів одного функціонального призначення. У цьому відношенні вона має універсальні можливості: може виготовляти майже всі види корпусних меблів — не лише для домашнього вжитку, а й для сегменту HoReCa. Свого часу виробляла навіть меблі для шкільних і дошкільних навчальних закладів.
І все ж, як розповів керівник компанії Андрій Угрин, нині кухні залишаються в пріоритеті. Але, хоча загалом і призвичаїлися до роботи в нинішніх умовах фактичної кризи, спричиненої війною, — легше не стало: на зміну одним викликам прийшли інші, не простіші. Якщо на початку війни «стогнував» ринок і проблемними були продажі, то зараз компанії не дозволяє розвиватися так, як вона могла б за наявних технічних та технологічних можливостей, брак кадрів. Поки що вдається зберігати основу тієї команди професіоналів, яка вже давно сформувалася і є головною запорукою життєздатності компанії, хоча кількісно вона за час війни зменшилася. Знайти рівноцінну заміну на нинішньому ринку праці практично нереально. Доводиться брати працездатних молодих людей навіть із певними фізичними вадами, але й такий рекрутинг щоразу — велика вдача.
Та сама кадрова нестача гальмує й нарощування експорту. А SOGOR — компанія експортно орієнтована. І це логічно, бо мало яка меблева компанія, що базується в західних регіонах країни, не користується тамтешніми логістичними можливостями для європейського експорту своєї продукції. Тим більше в умовах, коли внутрішній ринок не набув (та й не набуде, мабуть, поки триватиме війна) свого колишнього купівельного потенціалу. У цьому напрямі господарювання нестача кадрів ще гостріша — через заборону чоловікам призовного віку виїжджати за кордон. З великими труднощами вдається знаходити — для кожного зарубіжного проєкту, кожної країни окремо — того, кому дозволять перетнути кордон, аби у замовника зміг виконати монтаж доставлених з України меблів. А доручати цю відповідальну справу комусь сторонньому, найнятому на місці, ризиковано.
Пощастило знайти, конкретизував пан Андрій, кваліфікованого чоловіка в Будапешті, де компанія зараз завершує один приватний проєкт. І отак, у випадковому порядку, щоразу виходять зі складної ситуації, і така нестабільність дуже ускладнює розвиток експорту, який украй потрібен у нинішніх умовах.
— Той досвід, який компанія має у виготовленні меблів різного функціонального призначення, очевидно, дає вам змогу братися й за проєкти комплексного вмеблювання, що називається «під ключ».
— Так і є. Беремося за виготовлення як меблів одного функціоналу — для кухні, ванної, передпокою, — так і за вмеблювання всього помешкання. Такі проєкти мають очевидні переваги, хоча й складніші для виробництва.
— Зникли з ваших пропозицій меблі для шкіл і дошкільних закладів. Чому? Під час війни в країні зменшилася в них потреба?
— Для компанії виробництво таких меблів стало невигідним, і ми перестали брати участь у відповідних тендерах. Зазвичай, що стосується таких меблів, йдеться про великі гуртові партії, а нинішні наші можливості — знову ж таки, передусім через брак кадрів — не дозволяють вчасно давати такі обсяги за обумовленою тендерною ціною.
— Такий діапазон ваших меблярських пропозицій зобов’язує компанію бути максимально самодостатньою. Чи є обробні операції, які все ж доводиться віддавати на підряд партнерам?
— Так, основні меблевиробні матеріали повністю обробляємо самі. Роботу зі склом віддаємо на підряд: поруч із нами є партнерська компанія, яка нас виручає в цьому. Можемо обробляти й камінь, але часом теж вдаємося до послуг партнерів — коли не встигаємо і є ризик не вписатися в терміни виконання замовлення.
— Як експерт у галузі, в якій тривалий час ведете бізнес, що б сказали про нинішній стан вітчизняного меблевого ринку: усі три роки війни ситуація на ньому незмінна, чи все ж є рух до покращення?
— Безперечно, є такий рух, хоча й повільний. Перший рік для галузі — та й не тільки нашої — був хаотичним: ринок упав, підприємці були дезорієнтовані, трудові колективи втратили стабільність, усе росло в ціні. Зараз легше в тому сенсі, що й економіка, й приватний бізнес призвичаїлися до тривалої кризи, викликаної війною. Знаходять можливості не лише виживати, а й потроху розвиватися. Коли в державі і в головах нема хаосу, легше долати нові складнощі, як-от ту ж нестачу працівників. Крім того, відомо, що труднощі мобілізують тих, хто не опускає руки. З кожним воєнним роком зростає кількість замовлень, відповідно — і обсяг прибутків.
— Цікаво, чим відрізняються кухні, які замовляють українці, від кухонних уподобань зарубіжних клієнтів. Чи є суттєві відмінності?
— Кухонні проєкти для зарубіжних замовників зазвичай мають вищий рівень зручності й функціональності — за рахунок багатшого й різноманітнішого комплектування та наповнення.
— Особливо за кордоном усе більш виразно проявляється тренд на міні-, смарт-кухні, яких потребують передусім молоді сім’ї, що мешкають переважно в орендованих малогабаритних квартирах. Вам не надходили подібні замовлення?
— У Європі ініціативу в цій справі перехопила потужна «ІКЕА», серйозно конкурувати з якою українським меблярам навряд чи під силу. Особливість і привабливість смарт-кухонь ще й у тому, що вони значно дешевші, бо мають спрощений функціонал. Ми ж традиціоналісти, не працюємо на мас-маркет. Наш ціновий рівень — середній і середній плюс.
— Які в компанії плани на перспективу?
— Попри названі складнощі, усе ж треба розширювати експорт у різних географічних напрямках, не обмежуючись Європою. Тим більше, що на початку 2022 року вже мали досить велике заокеанське замовлення, але через війну американці, на жаль, припинили купувати наші меблі — побоялися можливих ризиків.
