Третій рік на дні Каховського водосховища, яке обміліло після підриву ГЕС, розвивається вербовий ліс. Саме для дослідження росту й розвитку верби у жовтні 2025-го зібралася чергова експедиція науковців на дно водосховища у прикордонні Дніпровщини та Херсонщини. В експедиції з вченими побувало видання “Рубрика” і опублікувало репортаж. Наводимо фрагмент матеріалу.
Еволюція верби
Чому верба? Пояснення доволі просте. Саме у період, коли окупанти підірвали ГЕС, відбувалося дозрівання насіння цього дерева. Іван Мойсієнко, завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету (ХДУ) та один з учасників експедиції, наголошує, що насіння верби має схожість, тобто здатність до проростання, максимум півтора місяця. Отож, якби росіяни здійснили злочин в інший період, восени чи взимку, то була б ймовірність, що дно сховища заросло іншими, адвентивними (чужорідними) видами.
Але обставини склалися інакше, і нині Мойсієнко досліджує зарості верби, висота яких подекуди вже сягає семи метрів. Робить він це зі своїми колегами — завідувачем відділу екології та геоботаніки Інституту ботаніки імені Холодного НАН України Яковом Дідухом та викладачкою ХДУ Анастасією Іосипчук.
У ході досліджень вчені закладають ділянки — виокремлюють певну площу з вербою, рахують кількість дерев на ній, щоб розрахувати густину, а також роблять заміри висоти та товщини окремих, типових особин для визначення середніх показників. Таких ділянок загалом 11 на трьох різних локаціях.
Хоч остаточні висновки робити ще рано, але науковці вже бачать тенденції до розвитку й росту лісу. По-перше, ліс більшає. У травні 2024-го середня висота дерев стояла на позначці в три метри, а максимальна досягала понад чотирьох з половиною. Нині ж дерева в середньому тягнуться приблизно на п’ять метрів над землею.
По-друге, ліс природно рідшає. За три тижні після підриву дамби дно було всіяне саджанцями верби — на квадратний метр їх припадало в середньому 90. Вже на кінець сезону, восени 2023-го, ця кількість зменшилася до 23. Зараз за підрахунками вчених на закладених ділянках — уже до 10 “живих” дерев на квадратний метр.
“Живі” дерева — ті, що виграють конкуренцію у своїх сусідів за ресурси для росту, зокрема світло. Дерева, що програють боротьбу, врешті засихають і в майбутньому живитимуть переможців. Власне, так ліс і рідшає.
Такий активний розвиток верби може свідчити про можливість повернення до того рослинного покриву, який існував тут до створення водосховища у 50-х роках минулого століття, на території Великого Лугу. Ця зона тоді була найбільшим комплексом заплавних лісів та водно-болотних угідь серед степів України.
Яків Дідух пояснює: вербові ліси — як той, що росте нині на дні сховища — насправді живуть недовго. У 80 років вони вже виходять на стійку стадію, а старі особини — відмирають. Тоді під кронами верб може почати рости дуб, утворивши через кількасот років заплавні дубові ліси. З таких лісів, каже Дідух, робили козацькі чайки, адже тут дуби ширші, ніж на рівнині.
Утім, науковці кажуть, що чекати на повернення ідентичного комплексу лісів та угідь тут не варто.
“Те, що було, вже не повернеться. Природа ніколи не повертається у вихідний стан — вона розвивається”, — пояснює Дідух.
Адвентивні види й не тільки
Окрім знайомих для колишнього Великого Лугу рослин, на дні водосховища фіксують й адвентивні (чужорідні) види рослин. Частина з яких є інвазивними, тобто агресивними, які можуть заважати розвитку місцевої флори. Це і канадська злинка, і американський клен, і кущова аморфа тощо. Але, каже Яків Дідух, це не та проблема, яку варто “дуже боятися”.
Вчені підкреслюють, що хоч ґрунтово-кліматичні умови для деяких адвентивних видів на дні сховища ідеальні, але ростуть вони місцями. Крім того, їхнє поширення стримує верба, що зайняла цю площу.
“Тут наочно видно, що інвазивні види є, їм дуже хочеться туди, їм умови повністю підходять, але верба фактично їх не пускає”, — каже Іван Мойсієнко, стоячи на березі колишньої водойми.
На одній з ділянок, біля якої зупиняються вчені, вербу видно не одразу. Адже перед нею простягаються зарості тамариксу — куща, який росте переважно в степах чи напівпустелях. У таких кількостях ця рослина зустрічається на дні водосховища вперше. Дідух бачить у цьому позитивний знак, адже тамарикс не є інвазивним видом і займає нішу між сухими ділянками дна та вологими, де росте верба.
До слова, рослинність на тих чи інших ділянках дає можливість оцінити, якими тут є ґрунти. Наприклад, вже згаданий тамарикс росте на “бідніших” ґрунтах, з нижчим рівнем ґрунтових вод. Очерет, який теж зустрічається на дні, заселяє “бідний”, але вже вологіший ґрунт. Власне, на місцях з очеретом росте менше верби, адже вона “обирає” родючішу й вологішу землю.
Важливим спостереженням протягом експедиції стала знахідка на одній з ділянок виду верби, відмінного від домінантної верби червоніючої. І свою роль тут також відіграє ґрунт.
“Ми побачили, що це не так, як ми раніше вважали, нібито тут кругом гібрид білої верби й ламкої (червоніюча — ред.). Ми побачили, що є різні варіанти оцих гібридів верб. І залежно від того, який рівень ґрунтових вод, яке багатство ґрунтів, тут можуть заселятися різні види чи гібриди верб”, — пояснює Дідух.
