Ще два роки тому українськи лісівники нічого не знали про жолудеву міль, або бластобазиса жолудевого – Blastobasis glandulella (Riley, 1871), адже це новий для України інвазійний вид молі, який потрапив до Європи з Північної Америки. В Європі метелика виявили ще у 1980-х роках, але описали як новий вид європейського походження, який не часто трапляється в фауністичних зборах, і навіть дали нову назву – Blastobasis huemeri Sinev. Лише через десятиріччя, коли в плодах дубів і каштанів почали масово виявляти личинок і потерті замість вмісту насінини, на шкідника звернули увагу. Дехто вважав, що це гусениці метеликів-плодожерок. Та більш детальні дослідження показали, що жолуді та каштани пошкоджують личинки північноамериканської молі B. glandulella, а генетичний аналіз довів, що B. huemeri – це зовсім не новий європейський вид, а саме інвазійний. Наразі бластобазис жолудевий зафіксований в Австрії, Болгарії, Греції, Данії, Іспанії, Італії, Словаччині, Словенії, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Румунії, Угорщині, Франції, Хорватії, Чехії та Швейцарії, причому в більшості з цих країн шкідник вже встиг сформувати великі осередки.
Науковці УкрНДІЛГА розпочали дослідження за цим видом у 2022 р., але оскільки з’ясувалося, що в кількох областях України (Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька) B. glandulella сформувала великі осередки, є ймовірність, що вона потрапила до України доволі давно. Жолудева міль стрімко захоплює нові території, й наразі її поселення виявлено у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Київській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Харківській, Черкаській і Чернігівській областях.
Так чим саме жолудева міль відрізняється і чим подібна до інших комах, що заселяють жолуді, – довгоносиків і плодожерок?
Почнемо з відмінностей. А саме – з морфологічних ознак, оскільки в одному жолуді можуть трапитися разом личинки двох різних видів комах, і тому важливо вміти їх визначати. Серпоподібно зігнутих, м’ясистих, білувато-жовтих з бурою головою личинок довгоносиків легко відрізнити від гусениць плодожерок чи жолудевої молі. Водночас личинки (гусениці) B. glandulella та плодожерок схожі, тому що вони з одного ряду Лускокрилі.
Гусениці жолудевої молі надзвичайно рухливі та мають біле забарвлення (у молодших віках – прозоро-білі чи з легким рожевим відтінком, а перед заляльковуванням – кремово-білі). Тіло струнке, гусениці останнього віку завдовжки до 14 мм. Уздовж усього тіла помітні чорні точки в основі волосків. Голова коричнева (у молодших личинок – охриста), передньо-грудний та анальний щитки (пластини) – темно-коричневі.
Гусениці плодожерок з роду Cydia білі, завдовжки до 15 мм, дещо товстіші, ніж жолудева міль. Голова C. splendana світло-коричнева (світліша, ніж у жолудевої молі), а передньо-грудний щиток буро-жовтий. C. amplana має ще більш характерні відмінності – на анальному сегменті в них немає темного щитка, а личинки старших віків стають рожевими. За даними останніх обліків личинки плодожерок набагато рідше трапляються в жолудях, ніж личинки довгоносиків і жолудевої молі.
Личинки довгоносиків продовжують розвиватися в опалих жолудях ще деякий час (20–30 днів), а потім прогризають круглий отвір в оплодні, залишають плід і заглиблюються в ґрунт для зимівлі.
Дуже важливою біологічною особливістю жолудевої молі є те, що її личинки зимують у плодах. Відомо, що жолуді, заселені личинками комах, передчасно опадають, найбільше – в серпні. Деякі гусениці плодожерок залишають жолудь до його опадання, а інші – після. Гусениці плодожерок сплітають кокон і зимують у ньому в тріщинах кори, лісовій підстилці, прикореневій частині дерев. Тобто, і плодожерки, і довгоносики зимують поза жолудем, а гусениці жолудевої молі залишаються всередині. В жолудях, зібраних з другої половини жовтня і до весни, зазвичай можна виявити лише личинок жолудевої молі. Натрапити ж на личинок довгоносиків і плодожерок у жолудях в листопаді вдається вкрай рідко.
Період льоту метеликів жолудевої молі, відкладання ними яєць і розвиток личинок подовжені у часі, тому в торішніх жолудях протягом майже всього літа можна знайти гусениць жолудевої молі, які відродилися з яєць у минулому році. І в цьому ще одна відмінність жолудевої молі від довгоносиків і плодожерок.
Заляльковуються гусениці жолудевої молі з квітня до першої декади вересня всередині жолудів або з їхнього зовнішнього боку, рідше – в лісовій підстилці.
Особливу увагу треба приділити особливостям живлення личинок. Личинка довгоносика за час розвитку зазвичай пошкоджує лише частину сім’ядоль насінини, та, якщо зародок вцілів, плід може прорости. На відміну від нього, гусениці жолудевої молі повністю з’їдають сім’ядолі, перетворюючи їх на потерть (подібні пошкодження завдають жолудям плодожерки). Крім того, гусениці жолудевої молі в міру розвитку та збільшення потреб у поживних речовинах переповзають із одного плода до іншого (влітку, восени та навесні) та здатні поступово пошкодити кілька плодів. Відомо, що гусениці плодожерок з’ївши вміст одного жолудя також переповзають до наступного, і за місяць можуть знищити кілька плодів.
Отже, жолудева міль є небезпечним інвазійним видом, який, особливо в комплексі з іншими шкідниками жолудів, здатен не тільки ускладнити, але й унеможливити як природне відновлення дуба, так і заготівлю насіння для штучного відновлення.
Ірина Соколова, канд. с.-г. наук, с.н.с.
відділу ентомології, фітопатології та фізіології,
