Меблярство для родини Шелеверів із Бедевлі, що на Закарпатті, – родинна справа. Роман починав своє трудове життя в батьковій меблевій компанії верстатником. А коли доріс до того, що відчув у собі хист не тільки виробляти меблі, а й створювати їх в уяві та на папері, вирішив започаткувати власну компанію. І тепер вони з батьком працюють поряд. Справді по-родинному, в одному приміщенні: батько із своєю командою в одному цеху, а Роман із своєю в іншому. У команді Романа і його дружина Наталія із традиційним у таких випадках розподілом обовʼязків: на чоловіку виробництво, на дружині менеджмент. Звісно, що меблева продукція у двох родинних компаній різна: Романова «Mebli Studio» спеціалізується на виготовленні столів із масиву бука.
В компанії надають велике значення якості продукції, «адже меблі повинні не тільки бути естетично привабливими, але й безпечними для здоровʼя і навколишнього середовища». Тобто в пріоритеті й екологічність продукції. Всі етапи виробництва – від деревообробки до пакування готової продукції – виконуються з дотриманням міжнародних стандартів, що прискіпливо контролюється висококваліфікованими працівниками. Всі технологічні операції виконуються на потужному високоточному обладнанні світових виробників.
Війна не завдала компанії такої шкоди, як, приміром, колегам із окупованих територій чи прифронтових, які змушені були переміщуватися в безпечніші регіони, рятуючи свій бізнес, але й не скажеш, що вона обійшла «Mebli Studio» стороною.
– Вона знизила потенціал вітчизняного меблевого ринку, – пояснює Роман Шелевер, – обмежила купівельну спроможність населення, через що ми менше продаємо меблів і маємо менший прибуток.
– Нашу галузь більшою мірою діймає не зниження прибутковості у меблярів, а кадрова проблема, яка справді декого ставить на межу виживання.
– І наша компанія виявилася не убезпеченою від неї. Ми з числа тих компаній, перед яким вона постала дуже гостро. Якщо до війни штат налічував до трьох десятківпрацівників, то нині втричі менше – й десятка не набереться. Більшість тих, хто залишив компанію, подалися за кордон. Замінити їх іншими теж є проблематичним: чоловіки бояться мобілізаційного ризику, якому більшою мірою піддаються ті, хто офіційно працевлаштовується. Тож доводиться самому ставати за верстати – благо маю давній досвід, – за потреби виконувати й інші меблярські роботи. Так само й дружина мусить тепер не обмежуватися лише менеджментом, а й братися, приміром, за пакування готової продукції.
– Найбільш використовувані спроби покращити ту кризову ситуацію, яку спричинила на внутрішньому меблевому ринку війна, – пошук ринків збуту за кордоном (зокрема через участь у зарубіжних виставках), здешевлення продукції і розширення її асортименту, а ще кооперування з колегами по галузі.
– «Mebli Studio» – експортно орієнтована компанія. Але недостатньо, бо донедавна експортували столи тільки до Румунії, а тепер продаємоі в Молдову.
Дякувати Українській Aсоціації Меблевиків, наші столи цьогоріч були представлені на престижній польській виставці. Нещодавно отримали від дирекції УАМ кілька зацікавлених зарубіжних контактів. Готуємо свої пропозиції.
Розробкою нових моделей в компанії займаюся безпосередньо я. І не сиджу, як мовиться, склавши руки і в цій справі. Розробив три нових моделей столів, які вже на етапі запуску в серійне виробництво. Без зайвого вихваляння скажу, що таких ще на ринку нема. Сам виточував для них фігурні ніжки – тобто вкладав у нові моделі не тільки творчу, а й фізичну працю, то ж розраховую на їхню ринкову успішність.
Розуміючи, що стіл, як окремий меблевий предмет, купується нечасто, ми скооперувалися із компанією-партнеркою, яка виробляє стільці, і пропонуємо спільно ринку наші вироби уже як столові гарнітури.
– Що потрібно компанії для подальшого розвитку?
– Максимально автоматизувати й роботизувати виробничі процеси через придбання відповідного обладнання. Це і загалом вимога часу, якщо орієнтуватися на тенденції в світовому меблярстві; це й надійний засіб зменшити собівартість продукції для її конкурентоспроможності і третє, це й упереджуючий крок для того, аби впевненіше витримувати удари кадрового голоду, які, мабуть, будуть усе відчутнішими.
Маємо такі потреби, але ще не маємо фінансових можливостей для їхнього практичного втілення. І тут знову згадуєш про експорт, без нарощування та розширення географії якого розвиток компанії залишатиметься лише добрим наміром. Тому зараз зусилля концентруються якраз у цьому напрямку.
