«Лісовий і мисливський журнал»
Можна лише уявити, які б сосни уже височіли на місці перестиглих насаджень, що всихають на корені.
Ми звернули з траси і зупинилися біля молоденького лісу.
– Пару років тому тут росли 80–100-літні сосни. Як і вздовж усієї дороги, що веде до Черкас, – пояснив лісничий Свидівського лісництва Григорій Пуш. – Не росли, а доживали віку: в муках і хворобах. До 40% дерев – старі сухостої, 20% – свіжі сухостої, решта заселені омелою, тобто й вони приречені на загибель. Повнота насаджень понизилася до критичної, тому мова про вибіркові санітарні рубки навіть не велася. Лише про суцільні.
Після лісопатологічного обстеження фахівцями «Київлісозахисту», облуправління й лісгоспу, після підготовки пакета відповідних документів отримали дозвіл на проведення санітарних заходів. Вирубали практично мертві деревостани, підготували ґрунт і наступної весни посадили сіянці сосни звичайної та дуба червоного як супутньої породи. Результат бачите – на початок літа приріст рослин уже сягав 60 см. Де дозволяють умови, створюємо змішані насадження. А он чисто листяне – там теж росла сосна і теж хвора. Довелося зрубати, залишився дуб звичайний у товаристві в’яза, клена, граба. Загалом, над дорогою водіїв лякають багато уражених дерев.
– Чому ж не вибираєте їх?
– Бо належимо до лісопаркової частини зеленої зони Черкас. А в заповідних зонах проводити санітарні рубки віднедавна у країні заборонено.
Та пам’ятка природи нежива, у неї сумні очі. Поширення грунтів лісового походження, давні карти та різні історичні документи свідчать, що в далекому минулому понад половину нинішньої території Черкаської області займали ліси. Найбільші зелені масиви – Черкаський бір, Холодноярський і Чорний ліс – з’єднувались між собою та іншими масивами лісостепової зони, які на межі зі степом суцільною смугою тягнулися до молдовських Кодр і далі до пралісів Карпат.
Серед пристепових соснових борів особливе місце належало унікальному Черкаському, названому ще й Великим, – він простягнувся на правому березі Дніпра з півночі на південь на 40 і з заходу на схід на 30 км. Ледь не до кінця ХVІІІ ст. господарська діяльність людей майже не впливала на стан і поширення тутешніх лісів, та з посиленням впливу антропогенного чинника вони почали втрачати свій природний чинник. Черкаський бір став одним з головних постачальників деревини для потреб Чорноморського флоту, будівництва нових міст і сіл. Значної шкоди завдали йому в період Першої світової і громадянської воєн, надто під час Другої світової, коли німці геть чисто вирубали стиглі й пристигаючі ліси, залишивши одні пеньки. Нові насадження, які дійшли до нас, створювали відразу після війни. Чи не найвідоміший у країні пристеповий Великий бір площею 22 тис. га нині становить основну частину державного лісового фонду ДП «Черкаське лісове господарство». Як здоров’я бору, оголошеного пам’яткою природи та історії загальнодержавного значення?
Про здоров’я зелених легень краю подорожні можуть дізнатися з білборда, встановленого лісівниками для інформування населення обабіч автомобільної траси. Уже заголовок навіває тривогу: «Біда Черкаського бору. Протягом останніх п’яти років всохло понад одна тис. га». Далі йде перелік головних причин: загальна зміна клімату, вододефіцит у грунті, пониження рівня грунтових вод, поширення шкідників і хвороб, а також заселення сосен омелою австрійською – паразитом, який проростає в дерево і живиться його соком, що призводить до ослаблення та загибелі деревостану.
Побачити наслідки лиха у Дахнівському лісництві запрошують лісничий Володимир Нелез і його помічник Ігор Левицький. Їдемо у 104-й квартал, де соснам – понад 150 років.
– Та суха, та нагнулася… Це вже не ліс, а розплідник для личинок хруща, – каже Володимир Федорович. – Про те, що деревина уражена гниллю, свідчать плодові тіла стовбурної губки. А на вид дерево наче міцне… Ділянку повністю заселила ще й омела. Зверніть увагу: на здоровій сосні шпильки завдовжки 8–10 см, крона темно-зелена, у хворого ж дерева вона якась неприродна, жовта, шпильки короткі, по 2–3 см, розріджені… Бір розташований у захисній лісопарковій зоні, тому його було вилучено з фонду рубок головного користування. От і перестояв свій біологічний вік, давно перестояв. Раніше вік стиглості сосни звичайної був 120 років, тепер згідно з Санітарними правилами в лісах України – 100 років. То для чого тримати сосну до 150-літнього віку, навіть у бору, що є пам’яткою природи? Дерева всихають і падають самі. Якби їх зрубали років 40–50 тому, на сьогодні на їхньому місці мали б чудові здорові насадження, які виконували б свої екологічні функції.
«Будь-яке обмеження рубок означає не збереження, а знищення лісу».
Ведемо мову з директором лісгоспу Андрієм Пустовітом. Ми зупинилися з ним у Дахнівському лісництві біля культур сосни, дуба, берези, яким сім років. Високоповнотні, високобонітетні культури, переведені вже в покриту лісом площу. Посадили їх після суцільної санітарної рубки сильно розладнаних, пошкоджених, всихаючих сосен віком за 90 років.
– Такі ви бачили над трасою, – розповідає Андрій Віталійович. – Мине якийсь час, і вони почнуть падати на дорогу. Досі обходилось без неприємних випадків: просто люди по телефону повідомляли, що перегородило шлях, і ми оперативно прибирали. Але не можемо гарантувати, що при пориві вітру дерево не впаде і не створить якусь нештатну ситуацію. Без врегулювання нормативної бази ми нічого не зможемо зробити, бо чітко виконуємо санітарно-оздоровчі правила, розпорядження Кабміну, Мінекології і т.д. Їх дуже багато і настільки ускладнена схема відводу та проведення рубок на таких ділянках, що інколи можуть роки минути, поки отримаємо дозвіл. При цьому неодмінно потрібне наукове обґрунтування, хоча навіщо воно, коли й так видно, що дерева вже всохли й мертві. Слід у найкоротші терміни прибрати їх, підготувати грунт, створити нове насадження. Та ні, маємо пройти сім кіл пекла.
– А тут ще мораторій на суцільні санітарні рубки…
– У 2015 році після комісійного обстеження провели такі на площі 247,5 га. Вибіркові санітарні здійснили на 1529 га – насадження після них у задовільному стані, хоча потребують постійного лісопатологічного огляду. На кінець року мали 3105 га деревостанів, пошкоджених шкідниками і хворобами. Масове всихання – проблема проблем Черкаського бору, низки інших заповідних об’єктів, яких загалом нараховується 32. Ліс – не статична скульптура, він живий, потерпає від різних природних катаклізмів. Дуже сподіваємося, що на користь його будуть зміни до Санітарних правил у лісах України, які тепер розробляються в державі. За наших умов будь-яке обмеження рубок означає не збереження, а знищення лісу. Сьогодні, на жаль, не думаємо, що залишимо дітям, внукам, правнукам. Невже сухі, гнилі, насадження? Нехай ними милуються?
Але ліс – це ще й урожай, який треба вчасно зібрати, розумно використати. Всохне – понесуть збитки і підприємство, і держава. Торік із 65 млн грн, отриманих від реалізації лісопродукції, ми заплатили 25 млн грн різного роду податків. А часто-густо чуємо: жирують лісівники. Отак жирують. Головне для нас – рятувати Великий бір. Шлях до цього вивірений – планомірна заміна старих насаджень на нові. Через два роки підприємство відзначатиме 90-річчя. Увесь цей період тривають лісозаготівлі в бору – і його не стало менше. Отже, ведемо невиснажливе господарство. Лише під час Другої світової німці вирізали майже третину найкращих деревостанів, але після війни лісівники відновили їх. Лісогосподарські заходи, зокрема й рубки, – це не примхи директора чи лісничого. Усі заходи запроектовані, на кожен вид рубки надається дозвіл. Ніщо не робиться всупереч чинному законодавству. Тож, як постійно підкреслює начальник обласного управління лісового і мисливського господарства Олександр Дзюбенко: «Ми не маємо права звести нанівець роботу попередніх поколінь».
– Наостанок зауважу, – наголосив Андрій Віталійович. – Захоплюємося борами, що їх створили колеги в далекі післявоєнні роки вздовж Дніпра і які служать нам за еталон. Водночас пишаємося тим, що наші лісництва сьогодні є зразком ведення лісового господарства, зокрема, й на пісках. Кожен член колективу – професіонал своєї справи і не потребує порад далеких від галузі «проффесорів». Лікарю ж ніхто зі сторони не вказує, чи слід видаляти апендицит у пацієнта. Ми знаємо, як врятувати Великий бір і все робимо для того. Лише б нам не заважали, лише б нас озброїли належною нормативною базою.
В особливій зоні ризику. Знань та умінь черкаським лісівникам не позичати. У них наче в крові – до кожного завдання підходити творчо, прислухатися до рекомендацій науки, не цуратися здобутків попередників. Андрій Пустовіт згадує, як на початку 2000-х трудилися в Черкаському лісгоспі: Петро Гоголюк – головним лісничим, він та Володимир Божко, Володимир Нелез – лісничими. Об’єднувала ідея добитися майже 100-відсоткової приживлюваності сіянців сосни звичайної на пісках. Докопавшись до причин всихання культур її в молодому віці та скориставшись порадами вчених проводити на невдобах під час підготовки грунту глибоке розпушування, під керівництвом Петра Івановича разом з місцевими кулібінами сконструювали розпушувач, яким можна було б працювати на зрубах, де не розкорчовані пеньки. Досі вдосконалені навісні РНУ-70 в агрегаті з МТЗ-82 використовують у господарстві. Грунт розпушують до 80 см, руйнуючи твердий горизонт, тож коріння сягає 1,5-метрової глибини, сіянці вже не сохнуть, швидко ростуть. Так само знайшли спосіб боротьби зі злісним куничником, який заглушував посадки. Розробивши обприскувач, ним в агрегаті з МТЗ-82 почали обробляти міжряддя гербіцидами суцільної дії нормою 8 л/га. І забули, що таке багаторічні бур’яни.
Нині Петро Гоголюк на творчих хлібах (продовжує займатися раціоналізаторством), Володимир Божко обіймає посаду головного інженера, лісничий Володимир Нелез нещодавно удостоївся почесного звання «Заслужений лісівник України», а Андрій Пустовіт уже дев’ятий рік біля керма лісгоспу, спрямовуючи колектив на подальші пошуки та плідну працю. Як дізнавсь я від головного лісничого В’ячеслава Шако, лісовий фонд підприємства – 37,3 тис. га, до його складу входить вісім лісництв. Добилися найвищого показника лісистості в області – в Черкаському районі вона сягнула 37,8%. Основним видом діяльності є вирощування лісу. Садять щороку в межах 350 га, для цього в шести розсадниках плекають близько трьох млн шт сіянців. Із порід домінують сосна звичайна та дуб звичайний. Як слід займаючись насінництвом, використовують садивний матеріал лише поліпшеного генетичного рівня. Це є запорукою успіху в лісовідновній справі: практично всі насадження останнього десятиріччя перебувають у прекрасному стані.
Лісничий Руськополянського лісництва Ігор Ткач продемонстрував насіннєсховище з холодильною камерою, оригінальну шишкосушарку шахтного типу, розповів про впровадження сучасних технологій вирощування як головних лісотвірних, так і декоративних порід. Досвід багатий, повчальний, тож його в кількох абзацах не розкрити. Грунтовно висвітлимо тему на шпальтах газети «Природа і суспільство». А от іншу, актуальну для пожежонебезпечного періоду, відкладати на потім не можна. Тим паче, що ліси тут переважно соснові, з них левова частка – хвойні молодняки, які завжди перебувають в особливій зоні ризику.
– При кожному лісництві, – зазначив В’ячеслав Шако, – діють лісопожежні станції, оснащені необхідним інвентарем. Завжди у бойовій готовності та відмінному технічному стані знаходиться техніка. Вона не вся нова, тому займаємося модернізацією. Так, враховуючи постійне дорожчання пального, вирішили встановити на пожежні автомобілі автономні мотопомпи японського виробництва. Завдяки тому, що установка потребує вдесятеро менше пального, економиться бензин під час гасіння пожеж. Автомобіль може гасити вогонь і під час руху, до того ж на нього зменшується навантаження, бо обладнання має порівняно невелику вагу. Досить ефективним при невеликих лісових пожежах є встановлення на машини форсунок для розприскування води. І ще одне важливе: всі лісові масиви, навіть частково сусідніх підприємств, постійно моніторять три камери відеоспостереження. Вони допомагають вчасно виявляти пожежі та ліквідовувати загорання.
Що ж, аби ще ми всі так дбали про протипожежну безпеку, як лісівники, то червоні півні обходили б наші бори десятою дорогою.
