Тема лісу, деревини, її заготівлі та використання через те, що в останні роки надміру заполітизована, стає предметом періодичних дискусій не тількисеред тих, хто має до неї безпосередню причетність. Втім, вебінар на тему «Деревина в Україні: сьогодні, завтра та за 5 років», про який піде мова, організовувався й призначався якраз тими й для тих, хто, так би мовити, тією чи іншою мірою в темі.
Його ініціатором й організатором за сприяння Української асоціації меблевиків стала компанія «МебельОК» і конкретно її співвласниця Оксана Донська, котра залучила до висвітлення теми вебінару авторитетних спікерів, які спробували дати відповіді на питання, важливі для меблярів та інших деревообробників та деревопереребників:
- чи достатньо лісу та деревини в Україні;
- чому періодично виникає її дефіцит?
Першим на зв’язок із Львова вийшов редактор газети «Деревообробник» та голова Громадської ради при Держагенстві лісових ресурсів України Василь Масюк, який розпочав свій виступ із невеликого «лікбезу», адже часто ті, хто порушує тему лісу й деревини, не будучи фахівцями в цій сфері, вносять в неї плутанину через елементарне незнання термінології або вдаються до свідомих маніпуляцій.Найчастіше плутаються як поняття «ліс» та «деревина», так і «вирубка лісу» та «заготівля деревини».
А далі наш редактор взявся за руйнування поширених в Україні міфів про ліс та його використання. Усталеними в свідомості суспільства є зокрема міфи про те, що Україна є малолістистою державою (насправді Україна в десятці найлісистіших країн Європи); що у нас надто багато заготовляється деревини, зокрема в результаті масових вирубок (насправді в Україні взагалі не відбувається вирубки лісів, знеліснення); поширені також міфи, що при санітарних рубках слід рубати хворі та мертві дерева, що заготівля деревини призводить до зміни клімату.
Василь Масюк закликав лісівників, меблярів, інших деревообробників виступити єдиним фронтом для зміни в суспільстві міфологізованої думки про ліс, лісівників та деревину. Поки міфи та хибні уявлення не будуть розвіяні, меблевики й деревообробники й далі потерпатимуть від нестачі вітчизняних деревинних ресурсів. Зокрема треба всіляко доносити суспільству знання про те, що чим більше люди послуговуватимуться виробами з деревини, тим буде краще для них. І не тільки тому, що деревина – найекологічніший із всіх наявних товаровиробних матеріалів, а з огляду на те, що заготовлена й оброблена деревина утримує в собі в зв’язаному вигляді вуглець, не даючи можливості йому перетворитися на вуглекислий газ. Натомість нові деревця, що висаджуються на місці планових вирубок, забирають його з атмосфери, підтримуючи її в безпечному стані й стабілізуючи клімат.
Одним із його меседжів меблярам та деревопереробникам, яких хвилює, чи зможе вітчизняний ліс забезпечувати їх деревиною в потрібній їм кількості, такий: Україна може збільшити обсяги заготівлі деревини принаймні вдвічі – до 40 мільйонів кубометрів без шкоди для довкілля. Треба лише позбутися двох головних перешкод для цього: відміни популістського закону, який обмежує заготівлю вітчизняної деревини обсягом у 25 мільйони кубічних метрів, та хибного суспільного уявлення про суть та принципи лісового господарювання. Саме заборона експорту необробленої деревини, а за тим і дров спричинили зменшення обсягів її заготівлі, а відтак і її дефіцитність на внутрішньому ринку, а разом із тим і збільшення собівартості заготівлі деревини, що є природно дефіцитним матеріальним ресурсом. На збільшення собівартості заготовленої деревини вплинули й інші несприятливі для лісівників фактори: запроваджене подвійне оподаткування на використання деревини як природного ресурсу, ускладнилися процеси догляду за лісом (зокрема перед виконанням санітарних рубок потрібно провести оцінку їх впливу на довкілля, що потребує значних коштів).
Заборона експорту деревини змінила інвестиційну спрямованість лісогосподарських підприємств. Замість інвестувати в технології заготівлі, вдосконалюючи й осучаснюючи їх з метою зниження собівартості заготівельних робіт, лісівники зосередилися на переробці деревини.
Заборона на експорт дров (бо, мовляв, під їхнім виглядом продають ділову деревину) виявилася ще одним чинником її здороження. У лісогосподарств через таку заборону накопичилися мільйони тонн дров, продати які (зокрема технологічні) в Україні нема можливості, бо вітчизняних плитовиробних підприємств небагато, й вони не в змозі спожити накопичені обсяги потрібної їм сировини. Отже, не маючи змоги отримати кошти за дрова, лісгоспи, аби компенсувати нестачу їх, змушені піднімати ціну на ділову деревину.
Наступний важливий меседж від Василя Масюка: практика довела, що кожного разу, коли держава втручається в процеси торгівлі деревиною, в довготерміновій перспективі таке втручання завдає більше шкоди, ніж користі.Для прикладу, стратегічно хибною є аукціонний продаж деревини, бо не дає змоги деревообробним і деревопереробним компаніям бачити перспективи розвитку – запастися деревиною можна лише на квартал, далі невідомо, чи у наступному кварталі будуть потрібні сортименти (в потрібних обсягах і потрібної якості) й за якою ціною продаватимуться. Отже для стабільного розвитку вітчизняних меблярства і деревообробки потрібні довготермінові контракти з гарантованими обсягами закупок та, можливо, ціною, яка може коливатися від співвідношення попиту та пропозиції на ринку. Лісгоспи повинні мати право експортувати ті сортименти, які не знаходять покупців в Україні.
Василь Масюк відповів на запитання, які попередньо надійшли на адресу спікерів вебінару та його зокрема. Ми обрали для публікації відповіді на найзмістовніші з них.
Запитання: «Чому в Україні важко купити дуб першого сорту?»
Відповідь: «З усіх деревних порід, що вирощуються в Україні, дуб є традиційно найпопулярнішим, тому попит на цю лісосировину є більшим, ніж пропозиція. Вироби з дубу завжди естетично красиві, достатньо міцні, з ним легко працювати».
Запитання: «Чому «чорний» дуб вдвічі дешевший, ніж на аукціоні?»
Відповідь: «Не секрет, що торгівля нелегально заготовленою деревиною у нас є, втім, думаю, не в великих обсягах. Неважко зрозуміти, чому крадена («чорна») деревина продається дешевше: в її собівартість, як у лісгоспів, не входять затрати на догляд за лісом, протипожежні та лісовідновлювальні заходи».
Запитання: «Чому на аукціонах виставляється значно менша кількість лотів, ніж є потреба в них? Спеціально, аби знімати їх з торгів?»
Відповідь: «Аукціонні торги існують частково й для того, аби зрозуміти рівень цін на ринку у випадку продажів/купівля деревини за прямими контрактами, отож аукціон є індикатором ціни».
Запитання: «Чи правда, що затримки із виконанням меблевими компаніями замовлень пов’язані із дефіцитом у них деревини?»
Відповідь: «Мабуть, так і є, бо багато деревопереробників, котрі купують кругляк, дошки з нього переважно продають за кордон. Зарадити собі меблярі можуть тим, що запропонують деревопереробникам за дошку таку ж ціну, за якою вони продають іноземним клієнтам».
Наступний спікер вебінару Павло Кравець, директор українського представництва FSC (міжнародної організації із забезпечення сталого, відповідального лісогосподарювання) в черговий раз пояснив мету діяльності FSC та вигоди лісівникам і деревообробникам (передусім експортерам) від наявності у них сертифікату FSC, про що ми вже неодноразово писали. Треба визнати, що сертифікація FSC, котра є передусім свідченням причетності до цивілізованого, на рівні сучасних світових вимог лісогосподарювання й лісокористування, ще не набула в Україні тих масштабів, які характерні для європейських країн. Передусім (що закономірно) її набувають лісогосподарства (вже 40 відсотків українських лісівмають FSC-сертифікати), меблярів і деревообробників, які знайшли необхідним мати на своїйпродукції знак FSC, значно менше.
Леонід Співаков, беручи участь у вебінарі, представляв споживачів лісосировини, будучи співзасновник меблевиробної компанії «Родинне дерево». Він підтвердив, що його компанія реально має проблеми із забезпеченням натуральною деревиною. Особливо цінних порід. Інколип отрібно згаяти багато часу, щоб знайти в Києві ту породу деревини і тієї якості, яка потрібна для виконання конкретного меблевого проекту під замовлення. Леонід вважає, що в Україні, зокрема в Києві, не вистачає крупного оператора з торгівлі деревиною, який би акумулював у себе такіобсяги й такий породний ассортимент якісної ділової деревини, щоби коженмебляр завжди в стислі терміни міг без проблем придбати в нього, все, що йому необхідно, в потрібній кількості й потрібної якості. Корисною була б систематизована база даних про всіх продавців деревини та їхні реальні пропозиції й ціни. Як очільник Проектної платформи в Українській асоціації меблевиків Леонід повідомив, що готує з коллегами об’єднаний пілотний проект, що стосується зокрема задоволення деревосушильних потреб меблевиробних компаній.
Александр Опанасюк, директор компанії «Павловнія груп» був запрошений до участі у вебінарі як представник альтернативного підходу до вирощування й заготівлі деревини. Компанія «Павловнія груп» альтернативна і по відношенню до державного лісоведення, бо в приватному порядку вирощує деревину, й до традиційних для України порід, бо вирощує на своїхділянках виключно павловнію, «дерево не українське», але яке продуктивно росте на наших землях, у нашому кліматі. Воно дуже вигідне як для вирощування, бо росте дуже швидко (набуває стиглості за п’ятьроків), після спилювання викидає черговий пагін із пня, отже не потребує нових насаджень, так і для застосування: будучи на 30 відсотків легшим від сосни, не поступається їй своїми міцністними та іншими характеристиками.
Загалом, вебінар, судячи із всього сказаного на ньому, повинен налаштувати українських меблярів оптимістично: вітчизняної деревини їм вистачить і через п’ять років.
