Техніка каркасного будівництва вікінгів
До сьогодні в Норвегії збереглося 28 дерев’яних каркасних, або, як їх ще називають, щоглових церков. Більшість з них споруджено в XII ст., у період розквіту культового будівництва після проникнення на ці землі християнства.
Конструкцію церков можна порівняти із дракаром – легендарним кораблем вікінгів, багато принципів спорудження якого древні скандинави запозичили для будівництва культових споруд. Що-що, а працювати з деревом вони уміли.
Типова норвезька церква зазвичай опирається на чотири горизонтальні дерев’яні бруси (лежні), покладені на кам’яну основу. Проте так було не завжди. У найраніших церков конструкція була дуже проста – чотири колоди клали внапуск у вигляді квадратної рами. Така церква слугувала приблизно 15 років і згнивала. Її розбирали й на цьому ж місці будували нову. Так могло тривати кілька разів. Не допомагало навіть те, що раз у 3-4 роки колоди смолили, знову ж таки, за прикладом вікінгів і їхніх кораблів.
Наступним кроком стало використовування в будівництві кам’яного фундаменту, тобто дерево клали вже не в землю. Всі збережені до наших днів церкви побудовані саме таким способом. У кутах бруси-лежні з’єднані внапуск, утворюючи прямокутник з вісьмома виступальними кінцями. Навколо прямокутника встановлюють вертикальні стовпи, з’єднуючи їх один з одним брусами і часто доповнюючи хрестовинами. У ранньому середньовіччі ці стійки заривали в землю, внаслідок чого вони швидко згнивали. Додаткові стовпи встановлюють у місцях перетину лежнів, і простір між ними обшивають. Дах лежить на стінах. У деяких церквах характерною є висока щогла посередині для підтримання гострого даху й підкосу стін. Щоглу запозичили з кораблебудування, бо вона давала змогу стабілізувати похилий дах споруди, необхідний для швидкого стікання дощової води і зсування снігу навесні. Цікава деталь – якщо дивитися на стелю такої норвезької церкви знизу, то вона виглядає як перевернутий корабель.
Дерев’яні врата зазвичай прикрашені орнаментом у вигляді вигадливого різьблення. Характерно, що основним мотивом орнаменту є стрічкове плетиво – улюблений мотив у скандинавському мистецтві ще дохристиянських часів. Технологія будівництва передбачає дерев’яне обшивання стін, двосхилий найчастіше багатоярусний дах. У давніх церквах були лише невеликі віконця на даху, через які й потрапляло світло. Більшість церков за планом прямокутні. Деякі нагадують базиліки завдяки обхідній галереї по боках центрального нефу. Багато церков мають рунічні написи, дивні рослинні й тварини орнаменти, а також явні запозичення з язичництва, такі як, наприклад, голови дракона на гребені дахів. І далеко не в кожній церкві можна знайти символ християнства – хрест.
Хитромудра каркасна система дерев’яних церков Норвегії давала змогу замінювати будь-яку згнилу деталь або розібрати церкву на колоди, як конструктор, і перевезти на інше місце. Тому церкви часто дарували королям або простим людям, купували й продавали. А щоб церкви зберігалися якомога довше, було видано указ, за яким селяни були зобов’язані стежити за станом церкви й кожних три роки смолити дерево й всі деталі церкви. Майже три десятки церков із двох тисяч збереглися до XXI ст.
Що багатшою була громада, то пишнішими ставали різьблені портали, прикрашені драконами й іншими персонажами міфілогії вікінгів – на той випадок, якщо раптом християнські святі не допоможуть.
До речі, у Норвегії церкви називаються ставкірками (від «stav» – стійка, перекладина і «kirke» – церква) завдяки особливостям каркасної конструкції. Система несучих стовпів і перекладин перетворювала зведення церкви на справу декількох днів. Саме так робили в XI ст. й будували до епідемії чуми 1349 року внаслідок якої до XV ст. померло стільки норвежців, що в церкви не стало кому ходити (за оцінками істориків, внаслідок чуми населення Норвегії скоротилося удвічі).
Ставкірка в Боргунні – одна із найбільших і найскладніших в архітектурному плані, з багатоярусним дахом і галереєю навколо основної споруди. Вона ж і найкраще збереглася.
Церкву збудували приблизно в 1150–1180 рр. на честь апостола Андрія Первозванного. Як будівельний матеріал частково застосували ясен – священне дерево в германо-скандинавській міфології. Андріївська символіка відображена в інтер’єрі церкви: секції загороджень на хорах (верхніх галереях) створені у формі косих андріївських хрестів. Особливістю церкви є скульптурні зображення драконів на гребені даху. Так в уяві древніх будівельників поєднувалися язичницькі й християнські вірування й образи.
При уважному огляді на дверях західного порталу біля залізних ручок із численними зміїними головами можна розглянути рунічні знаки-обереги, мабуть, вирізані для захисту дверей від ворогів.
Підлога у центральному нефі нижча, ніж у бічних. Простір між фундаментом і підлогою використовували для поховань. Цю практику припинили тільки на початку XIX ст. Однієї із причин був неприємний запах від тіл померлих. Під фундаментом ставкірки в Боргунні знайдені залишки несучих стовпів більш древньої дерев’яної церкви, що стояла на тому ж місці.
При дослідженні ставкірки в Боргунні науковці виявили цікаві технологічні знахідки древніх архітекторів. Наприклад, дерева, обрані для споруди, витримували на корені для того, щоб смола могла вийти на поверхню, і лише потім рубали і обробляли. Півкруги арок, що підтримують хори, зроблені із прикореневих частин деревних стовбурів («колін»), розрахованих самою природою так, щоб витримувати величезні вертикальні навантаження. Металеві деталі при будівництві церкви не використовували. Кількість деталей, з яких складається ставкірка, перевищує 2 тис. Міцний каркас стійок збирався на землі й потім піднімали у вертикальне положення за допомогою довгих тичин. Ставкірка покрита дерев’яною черепицею.
Загалом в конструкції каркасних церков Норвегії використовували близько 200 елементів. Зазвичай будівельні роботи вели взимку, коли було простіше транспортувати будматеріали. Працювали мандрівні будівельні артілі, які приймали замовлення з різних сіл.
Раніше декор інтер’єрів і фасадів церкви у Боргунні був дуже яскравим: її розписали фарбами, залишки яких збереглися на деяких дерев’яних деталях інтер’єру. У середині ХХ ст. ставкірку законсервували смоляними засобами, через що вона дуже почорніла.
Унікальність цієї норвезької церкви у тому, що вона збереглася без істотних змін як технологічних, так і декораційних (крім, мабуть, фарбування).
Ще одна древня скандинавська церква – Урнесська – стоїть неподалік села Солворн. Вона відома різьбленими панелями, що збереглися з 1050 року, виготовленими в так званому «урнесському» стилі, що є різновидом поширеного в тогочасній Скандинавії «звіриного стилю».
Особливостями цього стилю є асиметричність і хвилястість орнаменту. Не відразу можна вловити основний сюжет — істоту, схожу чи то на лева, чи то на собаку, обплутану зміями на оленячих ногах. Ці панелі, де переплелися дракони, змії й тварини, – це фрагмент старої церкви XI ст., які використали при будівництві нової у 1130 р. Завдяки віку будівлі й красі оформлення порталу урнесську церкву занесли до списку ЮНЕСКО в 1979 р.
Таємницею залишається, чому портал розміщено на північній стіні церкви, оскільки у норвезьких церквах вхід переважно роблять із заходу або півдня, але ніколи з півночі, бо, за повір’ями скандинавів, звідти приходить диявол. Проте науковці стверджують, що портал прилаштували до урнесської церкви з півночі винятково через ландшафт: пагорб знижується саме з півночі на південь.
У нижній частині стіни церкви є отвір для зливання води, що накопичувалася усередині будівлі. Деревина, з якої споруджена церква, не гниє з тієї ж причини, що й у ставкірці в Боргунні, – древні вікінги спочатку зрубували верхівку дерева, потім 10 років чекали, поки стовбур просмолиться, і тільки після усього рубали його під корінь для будівництва. Північне ноу-хау, яке застосували й тут, – арки вирізані з «колін» дерева, де корінь переходить у стовбур. Стеля церкви нагадує перевернений корабель із бортами-скатами даху й шпангоутами-кроквами.
Ставкірку кілька разів перебудовували, але основний масив і дах залишилися незмінними. На дерев’яних скатах даху вирізані рельєфи: дракон з вискаленими зубами затискає в пащі змію, а та намагається обвити його шию. Деякі вчені вважають, що цей рельєф – пережиток язичницького минулого Норвегії, інші, навпаки, думають, начебто він створений за християнськими мотивами і символічно відображає боротьбу християнства з язичництвом.
Внутрішнє оздоблення церкви вражає. Воно настільки гарне й самобутнє, що отримало назву «урнесський стиль» (про що ми згадували вище), основним мотивом якого є дракони й змії, а саме різьблення ассиметричне й складається з повторюваних фрагментів.
Та всієї краси могло б і не бути – недосконалі засоби укріплення деревини і вороже ставлення напівязичницького населення, що палило ставкірки, значно скоротило їх кількість. Найбільше церкви нищили в XVII ст. І лише в XIX ст. художник за фахом Йохан Крістіан Даль став ініціатором рятування церков-ставкірок, заснувавши Спілку охорони стародавніх пам’яток. Завдяки їй вдалося врятувати те, що залишилося.
З 2001 р. у Норвегії реалізують національну програму із рятування і реставрації усіх ставкірок країни, щоб зберегти національну спадщину. Щоб захистити церкви від вандалів, їх обладнали дорогими системами спостереження та пожежогасіння, тож прийдешні покоління матимуть змогу на власні очі милуватися мистецтвом древніх вікінгів.
