У Сторожинецькому районі Чернівецької області місцевий лісгосп за звичкою називають лісокомбінатом. Хоч офіційно лісокомбінати Карпатського регіону припинили існувати 1995 року під час реформування лісового господарства країни.
Багатогалузеві й бюджетоутворюючі підприємства, що тривалий час об’єднували в одній структурі лісівництво, лісозаготівлю і деревопереробку, розпалися на окремі виробничі одиниці, які під маркою акціонерних товариств увійшли в конкурентне середовище ринкової економіки.
Досі ніхто не може збагнути, чому цей реформаторський задум перетворив процвітаючі підприємства на суцільні руїни. Але тодішнє керівництво Сторожинецького лісокомбінату, де працювало 2,5 тисячі людей, вирішило не шукати від добра чогось кращого і не руйнувати єдиний злагоджений виробничий цикл лісогосподарювання — від висаджування молодого лісу до випуску високоякісного шпону і меблів.
У новоствореному Сторожинецькому лісгоспі вдалося зберегти всі виробничі потужності, розкидані по селах промислові майданчики. І якщо в сусідніх областях від тих реформ нині кусають лікті, то Буковина пишається Сторожинецьким держлісгоспом, який забезпечує робочі місця, податкові платежі, бере участь у соціальних програмах для громад краю. А сторожинецькі лісівники із вдячністю згадують свого тодішнього директора Василя Воробчука, який єдиний в усьому західному регіоні не тільки не дав занепасти підприємству, а й разом із колективом кваліфікованих фахівців примножував його здобутки.
Про досягнення державного лісогосподарського підприємства, а також про проблемні питання галузі ведемо розмову з нинішнім директором Сторожинецького держлісгоспу Ігорем БЕЛЕНЧУКОМ.
— Ігоре Івановичу, розвиваючи у себе деревопереробку, ви створюєте конкуренцію приватним структурам. Чи не обмежуєте їм доступу до сировини?
— Жодних обмежень. Усю ділову деревину з лісосік постачаємо через аукціони на внутрішній ринок. Самі ж переробляємо технічну сировину, третій сорт бука. Раніше ця деревина йшла на дрова паливні. На деревопереробному ринку на неї не було попиту. Розуміючи, що потрібно раціонально використовувати природний ресурс, ми закупили сучасне обладнання і почали виробляти з колишніх, можна сказати, відходів високоліквідну дошку. Сировину беремо в переробку за ціною, що склалася на торгах. У цьому легко переконатися — у нас бухгалтерія відкрита.
До речі, наш лісгосп чи не перший в Україні почав експортувати готову продукцію. Було дуже непросто. Зате нині в багатьох країнах нас цінують як надійних бізнес-партнерів. Модернізуємо виробництво. Збираємося випускати підлогову дошку, попит на яку в світі стрімко зростає, як і на всі вироби з натуральної деревини.
А ось щодо конкуренції мені приємно сказати, що наше державне підприємство задає тон на ринку виробів з деревини не тільки на Буковині. У нас висока якість продукції, належна організація виробництва, зокрема максимальна безпека робочих місць і соціальна захищеність працівників, які отримують хорошу зарплату, зрозуміло, не в конвертах. Приватні підприємства мусять на нас рівнятися.
— Лісгоспи країни вимагають зняти обмеження на експорт лісоматеріалів. Ви теж за скасування мораторію на вивіз деревини?
— Ми не відчули з цим мораторієм незручностей у роботі. Надлишок техсировини і тонкоміру, який раніше відправляли за кордон через брак попиту всередині країни, тепер учасники аукціонів з продажу лісоматеріалів забирають разом із діловою деревиною. Так сформовано аукціонні лоти. Це змушує деревопереробників, знову ж за нашим прикладом, залучати у виробництво деревину, яка раніше йшла на паливні дрова та на експорт.
Розширюємо виробництво, закупили пропарочні камери, сушки, щоб збільшити експортні поставки продукції деревопеперобки. Щойно отримали новітні верстати з Німеччини. Але постає інше запитання: де обіцяні народними депутатами пільги для деревопереробників, що ввозять з-за кордону сучасне обладнання? Адже сутність нашумілого мораторію не в політичній балаканині, а в розвитку деревопереробної галузі країни. Проте ми сплачуємо високе ввізне мито.
— Ваш лісгосп, на відміну від інших, відмовився від сторонньої допомоги під час заготівлі деревини, зберігши лісорубні бригади.
— Категорично не погоджуюся з псевдореформаторськими розмовами про те, що в лісогосподарських підприємств слід забрати деревопереробку. Вже забирали. Зробити підприємства руїнами, а людей безробітними легко, відродити дуже важко. Тим більше не можу погодитися, що всі бензопили слід віддати приватному бізнесу. Адже ніхто краще за лісгоспи не розробляє лісосіки хоч би тому, що потім нам заліснювати зруби.
До того ж маємо в Карпатах проблему: масове всихання смерічників. Приватні підприємці категорично відмовляються рубати сухостій чи розбирати вітровали. Змусити їх неможливо, це збиткова і дуже небезпечна робота. Успішно розв’язують такі екологічні проблеми лише лісгоспи, які зберегли лісозаготівельні бригади.
Цінуємо нелегку працю лісорубів. Завважте, що понад третина наших лісів розташована на стрімких і дуже стрімких гірських схилах. Зарплати різні, залежно від якості роботи. Усе чесно і відкрито. В одній бригаді робітники можуть отримувати по чотири тисячі гривень щомісяця, а в іншій — по 12—15 тисяч.
— У вас 40 тисяч гектарів лісових угідь. Як примудряєтеся тривалий час працювати на самофінансуванні, без жодної бюджетної копійки? Адже охорона лісу, його відновлення, догляд за культурами потребує великих фінансових витрат.
— Сплачуємо до бюджету значні суми лісової ренти, частина якої мала б вертатися держлісгоспам на проведення лісівничих робіт. Але мусимо самі заробляти 27 мільйонів гривень, які потрібні щороку на ведення лісового господарства. Виручають деревопереробні підрозділи. Високі економічні показники підприємства — це праця всього трудового колективу. Пишаємося нашими фахівцями, трудовими династіями лісівників.
До того ж 36% наших лісів належать до природо-заповідного фонду. В них обмежений режим природокористування. Доглядаємо заповідні ліси. Маємо зоологічний заказник «Зубровиця» — найбільший у Європі, де здавна водяться зубри.
— Громадські активісти приділяють прискіпливу увагу Сторожинецькому лісгоспу.
— Ми вдячні активістам, що вказують на недоліки в нашій роботі. Не кажу, що в нас усе ідеально. Але нікому не дозволю обливати брудом і безпідставно звинувачувати своїх працівників.
— Чого чекаєте від нескінчених реформ лісової галузі?
— Хотілося б нарешті почути: яка мета реформування, який його кінцевий результат? Сторожинецький держлісгосп і сусіднє Берегометське лісомисливське господарство — найбільші підприємства лісової галузі країни. У нас велика відповідальність перед людьми, територіальними громадами, для яких ліс — один з основних, а почасти єдиний ресурс для розвитку. Вже переконалися на гіркому досвіді, що непродумане втручання у складні виробничі відносини лісогосподарських підприємств обертається руїною.
Ліси у країні різні. А тому, впевнений, не можна насаджувати галузевим підприємствам єдині правила і схеми господарювання.
Гадаю, варто спочатку грунтовно проаналізувати стан галузі. Скажімо, нині бракує якісного посадкового матеріалу для відтворення лісів, особливо на місці всохлих смерічників. Добре було б, за прикладом європейських країн, запроектувати регіональні розсадники, оснащені сучасними технологіями з вирощування саджанців бука, дуба, модрини.
Із болем дивимося на південні держлісгоспи, які через брак фінансування опинилися у справжній біді й не можуть належно доглядати за лісом. Допомагаємо колегам разом з усіма лісгоспами області. Але вкрай потрібна державна програма з розвитку лісового господарства південних областей країни, зокрема його бюджетної підтримки.