Вітчизняна деревообробка й меблеве виробництво поки що недооцінені, недорозвинені і потребують суттєвих стимулів. Якими економічними засобами стимулювати деревообробку і виготовлення меблів – це інше питання. Україна має певні проблеми з лісовими ресурсами: з одного боку, це 10,4 млн га земель лісового фонду, майже 2 млрд запасу деревини в лісах, а з іншого – це тільки 16% лісистості. Тобто, це великий потужний ресурс (7 місце у Європі) і водночас маленька лісистість, але навіть цей ресурс ми недовикористовуємо, тому що продукція найвищої доданої вартості – у деревообробці та меблевому виробництві.
Біографічна довідка
Орест Антонович Кійко народився у місті Львові. У 1989 році закінчив з відзнакою Львівський лісотехнічний інститут (тепер — Національний лісотехнічний університет України) за спеціальністю «Технології деревообробки», отримавши кваліфікацію інженера-технолога. У 1994–1996 рр. працював науковим співробітником Львівського лісотехнічного університету, м. Львів. У 1995 році захистив кандидатську дисертацію. Викладацьку діяльність розпочав у 1996 р. на посаді асистента кафедри технології виробів з деревини Львівського лісотехнічного університету. З 2001 і дотепер — завідувач кафедри технології меблів та виробів з деревини Національного лісотехнічного університету України. Основними напрямами наукової діяльності Ореста Кійка є вдосконалення процесу шліфування деревини і деревинних матеріалів абразивними інструментами, кластерний аналіз у лісовому секторі, міжнародна співпраця у царині розвитку лісового сектору. Наукова діяльність тісно пов'язана із виробництвом. Учений опублікував понад 160 наукових праць у вітчизняних і зарубіжних виданнях. У 2008 р. захистив докторську дисертацію на тему «Науково-технічні основи процесу калібрування-шліфування деревинностружкових плит жорстким абразивним інструментом» та став доктором технічних наук. За вагомий внесок у підготовку фахівців професор Кійко О. А. нагороджений почесними грамотами Національного лісотехнічного університету України, міських голів Києва й Львова та іншими відзнаками.Під час міжнародного проекту RERAM, присвяченого ресурсоефективності, нам довелося порівнювати країни так званого Східного партнерства (Грузію, Молдову та Україну) із країнами ЄС, зокрема, з Польщею й Австрією. В інфраструктурі умовного лісового сектору (до якого належить лісове господарство, деревообробка, меблеве виробництво та столярка) у нас господарство дуже потужне, оскільки Україна орієнтується на розвиток сировинної галузі, а лісове господарство, окрім багатьох корисних і його важливих функцій, які воно виконує, з точки зору виробництва – все-таки сировинна індустрія.
Якщо говорити про кількість підприємств, про обсяг реалізованої продукції і про кількість працівників на цих підприємствах у відсотковому виразі, то вони у нас значні. В інфраструктурі це – 25%, а за кількістю робітників – приблизно 40%, якщо говорити про лісовий сектор, у який входить, окрім лісового господарства, деревообробка і меблеве виробництво. На сьогодні орієнтовно у деревообробці і меблевому виробництві працює приблизно 90 тис., а у лісовому господарстві – 66 тис. осіб.
Якщо порівнювати, що краще: експортувати круглий ліс, пиломатеріали чи виготовляти в Україні вироби із високою доданою вартістю, то, звичайно, краще друге, адже це робочі місця, додана вартість і «плюс» державі з точки зору нових перспектив. Певна річ, є і «мінуси» – для їх виготовлення потрібні інвестиції і якість, щоб мати змогу конкурувати на ринку. Проте порівнювати експорт круглих лісоматеріалів із внутрішнім виробництвом меблів немає сенсу. Натомість потрібно стимулювати внутрішній ринок переробки деревини, тобто деревообробку і меблеве виробництво. Нині, я так розумію, триває дискусія за допомогою яких інструментів це робити, зокрема, нещодавно Верховна Рада прийняла зміни до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів»: запровадила мораторій на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді.
Мені часто кажуть: як можна заборонити експорт, адже ви відбираєте експортну виручку у лісгоспів, які у такий важкий час заробляють валюту. Я відповідаю «Наприклад, ви потребуєте із сім’єю 100 кг картоплі на рік, але купили тільки 20. І ви вирішили тих 20, що вам не вистарчає, продати аж за $30. Ну хіба це вихід?»
Чи Україна зможе переробляти весь обсяг заготовленої деревини? Колись в нашій державі переробляли більше 40 млн м3. Тепер обсяги заготівлі щороку – приблизно 17–19 млн м3, тобто як показує практика, Україна, наростивши виробничі потужності, може переробляти удвічі більше.
Мені легше це оцінювати, бо я не в лісовому господарстві і не в бізнесі. З практичної точки зору я – за розвиток внутрішнього виробництва з доданою вартістю, тобто деревообробки та меблевого виробництва. Не буде нинішнього 100% зростання – воно буде завтра, а як не завтра – то післязавтра.
Дискувати можна щодо економічних стимулів чи економічних заходів. На мою думку, прийнятніше було б збільшити ввізне мито настільки, щоб експорт кругялка став просто невигідним, але те, що українську деревообробку потрібно стимулювати, – це 100%. Спілкуючись із виробничниками, з’ясував, що після прийняття змін до закону вже почався рух. Вони розуміють, що потрібно розвивати потужності, звертаються до нас за консультаціями, оскільки збираються будувати нові цехи і сушарки. Кожен із них налаштовує себе на майбутнє пожвавлення ринку.
Таке пожвавлення деревообробки вигідно і нам, освітянам. Під час промислового буму 2004–2005 рр. у нас було дуже багато охочих навчатися та здобувати наукову кваліфікацію, – стимулював їх стрімкий розвиток галузі. І це прогнозоване зростання теж буде нам на руку.
Маю дані, які підтверджують, що ринок глибинної переробки деревини пожвавиться унаслідок прийняття закону щодо введення мораторію на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді. У межах проекту «RERAM» ми порахували кількість підприємств умовного лісового сектора (лісове господарство, деревообробка, меблеве виробництво і столярство) на 1 млн населення.
Отож, в Україні зараз 137 підприємств лісового сектору на 1 млн населення, у Польщі – 2149, тобто у 16 разів більше. У Австрії – 18 600, але це інакший випадок, оскільки там 54% лісистості та низка інших умов. Україну і Польщу дуже добре порівнювати, бо вони мають майже однакові ресурси і майже однаковий запас лісу на корені, але у сусідки в 16 разів більше підприємств.
В середньому на українському підприємстві лісового сектору працює 24 особи, на польському – 4. Це означає, що в Україні не розвинутий малий і середній бізнес, нема малих підприємств, які б виготовляли, припустімо, сувеніри. А якщо й є, то працюють у тіні.
Візьмемо інший показник – середній обсяг реалізованої продукції на особу: в Україні – 15 €тис./особу, а в Польщі – 60. Польща – це країна, яка експортує меблі на €9 мільярдів, ще трохи – і вона наздожене Італію й Німеччину.
Якщо порівнювати, що краще: експортувати круглий ліс, пиломатеріали чи виготовляти в Україні вироби із високою доданою вартістю, то, звичайно, краще друге, адже це робочі місця, додана вартість і «плюс» державі з точки зору нових перспектив. Певна річ, є і «мінуси» – для їх виготовлення потрібні інвестиції і якість, щоб мати змогу конкурувати на ринку. Проте порівнювати експорт круглих лісоматеріалів із внутрішнім виробництвом меблів немає сенсу. Натомість потрібно стимулювати внутрішній ринок переробки деревини, тобто деревообробку і меблеве виробництво. Нині, я так розумію, триває дискусія за допомогою яких інструментів це робити, зокрема, нещодавно Верховна Рада прийняла зміни до Закону України «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів»: запровадила мораторій на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді.
Мені часто кажуть: як можна заборонити експорт, адже ви відбираєте експортну виручку у лісгоспів, які у такий важкий час заробляють валюту. Я відповідаю «Наприклад, ви потребуєте із сім’єю 100 кг картоплі на рік, але купили тільки 20. І ви вирішили тих 20, що вам не вистарчає, продати аж за $30. Ну хіба це вихід?»
Чи Україна зможе переробляти весь обсяг заготовленої деревини? Колись в нашій державі переробляли більше 40 млн м3. Тепер обсяги заготівлі щороку – приблизно 17–19 млн м3, тобто як показує практика, Україна, наростивши виробничі потужності, може переробляти удвічі більше.
Мені легше це оцінювати, бо я не в лісовому господарстві і не в бізнесі. З практичної точки зору я – за розвиток внутрішнього виробництва з доданою вартістю, тобто деревообробки та меблевого виробництва. Не буде нинішнього 100% зростання – воно буде завтра, а як не завтра – то післязавтра.
Дискувати можна щодо економічних стимулів чи економічних заходів. На мою думку, прийнятніше було б збільшити ввізне мито настільки, щоб експорт кругялка став просто невигідним, але те, що українську деревообробку потрібно стимулювати, – це 100%. Спілкуючись із виробничниками, з’ясував, що після прийняття змін до закону вже почався рух. Вони розуміють, що потрібно розвивати потужності, звертаються до нас за консультаціями, оскільки збираються будувати нові цехи і сушарки. Кожен із них налаштовує себе на майбутнє пожвавлення ринку.
Таке пожвавлення деревообробки вигідно і нам, освітянам. Під час промислового буму 2004–2005 рр. у нас було дуже багато охочих навчатися та здобувати наукову кваліфікацію, – стимулював їх стрімкий розвиток галузі. І це прогнозоване зростання теж буде нам на руку.
Маю дані, які підтверджують, що ринок глибинної переробки деревини пожвавиться унаслідок прийняття закону щодо введення мораторію на експорт лісо- та пиломатеріалів у необробленому вигляді. У межах проекту «RERAM» ми порахували кількість підприємств умовного лісового сектора (лісове господарство, деревообробка, меблеве виробництво і столярство) на 1 млн населення.
Отож, в Україні зараз 137 підприємств лісового сектору на 1 млн населення, у Польщі – 2149, тобто у 16 разів більше. У Австрії – 18 600, але це інакший випадок, оскільки там 54% лісистості та низка інших умов. Україну і Польщу дуже добре порівнювати, бо вони мають майже однакові ресурси і майже однаковий запас лісу на корені, але у сусідки в 16 разів більше підприємств.
В середньому на українському підприємстві лісового сектору працює 24 особи, на польському – 4. Це означає, що в Україні не розвинутий малий і середній бізнес, нема малих підприємств, які б виготовляли, припустімо, сувеніри. А якщо й є, то працюють у тіні.
