У США знайшли нове застосування великим застарілим бомбардувальникам С-130, призначеним для встановлення мінних загороджень на території супротивника, – замість звичайних бомб вони тепер скидатимуть ті, що нестимуть нове життя, оскільки «заряджені» саджанцями дерев.
«Lockheed Martin Aerospace», найбільша американська компанія в сфері ВПК, взявши на озброєння ідею колишнього пілота RAF Джека Уолтерса, активно заходилася адаптовувати літаки для висівання таких бомб із саджанцями. Лісовідновлення з повітря удвічі дешевше, ніж ручним способом, й полегшує роботу у віддалених і важкодоступних районах.
Ідея ця зародилася в штаті Массачусетс, коли уряд зобов’язав висадити ліс всі компанії, що володіють об’єктами, які забруднюють атмосферу.
На сьогодні у світі налічується близько 2500 транспортних літаків С-130, які використовують у 70 країнах, тому система доставки й висаджування лісів цілком доступна.
«За один політ можна скинути 125 тис. саджанців, за день – близько 900 тис.», – розповідає представник компанії «Lockheed Martin Aerospace» Пітер Сіммонс.
Конуси для саджанців дерев розроблені таким чином, щоб проникати на глибину, достатню для подальшого розвитку молодого дерева. Усередині них є добрива й матеріал, що вбирає вологу з навколишнього середовища, здійснюючи, таким чином, своєрідне поливання рослин.
Матеріал конуса, незважаючи на міцність, починає розкладатися відразу ж після потрапляння в землю, даючи змогу молодому дереву пророщувати корінь у глибину, надійно закріплюючись на новому місці.
Лісовідновлення з повітря нічим не відрізняється від ручного висаджування, але на болотній і гірській місцевості це набагато дешевше й швидше, а в багатьох випадках – єдина можливість щось висіяти. Якщо все зроблено правильно, то успіх повітряної лісопосадки сягає 70%, а це близько 700 тисяч нових дерев на день!
«Якщо ми збираємося боротися із глобальним потеплінням шляхом накопичення вуглецю в стовбурах дерев, нам потрібно висаджувати мільйони дерев на рік. І повітряна лісопосадка, імовірно, – єдиний шлях», – вважає Моше Аламаро, вчений компанії «Aerial Forestation Inc», який розробив цей проект і займається його поширенням. Примітно, що вперше ідею повітряного садіння лісу порушив у власній статті доктор Уолтерс (Університет Британської Колумбії в Канаді) ще 25 років тому. Він після попередніх випробувань переконався, що саджанці пережили падіння, проте на ті часи технологію не змогли застосувати, оскільки метал контейнерів не розкладався. І тільки тепер, коли науковці придумали, як змусити контейнер розкладатися, ідею змогли втілити в життя, причому Моше Аламаро консультувався із доктором Уолтерсом.
«Зелені бомби» можуть бути адаптовані до будь-якого району, їх можна заповнити не тільки саджанцями, а й насінням різних рослин. Уже є пілотний проект повітряної лісопосадки в Синайській пустелі в Єгипті. Вивчають вчені можливості висаджувати дерева у Північній Африці, у тундрі Канади, в Австралії й США. Також сподіваються таким методом відновити великі площі Шварцвальду , які скоротилися під час холодної війни з метою забезпечити видимість на межі «залізної завіси» між східною і західною Німеччиною.
За п’ять років «Lockheed Martin» може висадити до п’яти мільярдів дерев – цього досить для відновлення 500 000 га лісів.
Довідка
Ідея висаджувати ліс із літака з’явилася вже давно і навіть отримала назву – сідбомбінг (з англ. Seedbombing), чи повітряне висівання. Це техніка засівання скиданням насінних бомб із ґрунту, гумусу й насіння рослин у вигляді кулі. Найчастіше використовують її садівники-партизани на громадських або занедбаних ділянках землі для відновлення рослинності. Таким чином можна відновлювати лісовий покрив.
Термін «насіннєва бомба» уперше використала Ліз Крісті в 1973 році в кампанії «Зелені партизани», учасники якої закидали насінні бомби на пустирі в Нью-Йорку, щоб поліпшити зовнішній вигляд районів. Це започаткувало рух партизанів-озеленювачів.
У 2012 році в Німеччині з’явився термін «автобомбізм», тобто розкидання «насіннєвих бомб» з вікон автомобілів.
Перші згадки про повітряне озеленення датуються 1930 роком. У той час літаки використовували для поширення насіння рослин і дерев на важкодоступних територіях і в горах Гонолулу, на Гавайях, щоб відновити рослинний покрив після лісових пожеж.
Сідбомбінг також розповсюджений в Африці, де його використовують у районах з низькою біологічною розмаїтістю.
У 1987 році Лінн Гаррісон започаткувала «Проект з озеленення Гаїті» (HARP), при якому тонни насіннєвих бомб скидали з переобладнаного літака. Оболонка містила добрива, інсектицид і кілька насінин, які змочили водою за кілька днів до скидання, щоб пришвидшити процес проростання насінин.
