Створений місіонером і філантропом Джоном Енрайтом кооператив Bee Sweet Honey переїхав у Замбію й дав роботу 6000 місцевих мешканців на заготівлі екологічного меду.
Джон Енрайт народився в родині місіонерів Методистської церкви, а жив у Конго й Замбії, де працював пастором, учителем, пілотом і піонером у сфері сталих функціональних проектів економічного розвитку.
Енрайти були змушені покинути Конго на початку громадянської війни в 1998 році. Вони облаштувалися неподалік від Ндола, третього за розміром міста Замбії з населенням близько півмільйона осіб. Тут вони відновили своє служіння й почали викладати в професійно-технічному училищі, дитячій й недільній школах, водночас займаючись іншими соціальними проектами.
Джон працює з місцевими жителями, намагаючись створювати підприємства, які приносять прибуток, стабільно працюють й у перспективі не потребують постійної його участі. Відповідно до цієї концепції, Джон і його колеги розвивають тільки ті бізнес-ідеї, які перетворюються на міцні механізми бізнесу. До таких успішних проектів, уже зреалізованих Джоном Енрайтом, належить рибна ферма, культивування алое вера, бананові плантації, розведення сільськогосподарських тварин і деревообробний цех.
Хоча Джон досяг успіху у всіх згаданих проектах, його ідея, пов’язана з виробництвом меду, перевершила всі сподівання. В основі проекту – кооператив, і в 2014 році тут зібрали 100 тонн екологічно чистого меду, а в 2015-му – близько 150 тонн, причому продукція в основному призначена на експорт.
Дуже цікаво, що зародження ідеї з медом пов’язане з деревообробним бізнесом.
Збереження лісів методом збільшення додаткової вартості
«Коли людину мучить голод, вона дуже далека від всесвітньої екологічної дискусії, – справедливо вважає Джон Енрайт. – Бідні люди змушені шукати всі можливі засоби, щоб прогодувати себе й свою родину. Якщо хочеш переконати замбійців, що їхні ліси й природні ресурси потрібно берегти, ти повинен продемонструвати, що це справді у їхніх інтересах – зберегти цей чудесний світ навколо них».
Одна зі складностей полягає в тому, що готові пиломатеріали для будівництва або деревообробки традиційно виготовляють на кількох великих і неефективних лісопилках, де працює застаріле обладнання. Погана інфраструктура виготовляє неякісний пиломатеріал, що занадто дорогий для місцевих жителів, які не мають постійного доходу.
На початку 1980-х років засновник компанії Wood-Mizer Дон Ласковскі пожертвував для місії Енрайта стрічкопилковий верстат. Джон створив невелику майстерню, де з місцевої деревини виготовляли двері й вікна, доступні за ціною для місцевих жителів. Таким чином, він показав, що деревина є дорогим ресурсом, і люди в Африці можуть значно поліпшити своє життя, не вдаючись до експорту колод або до їхнього перетворення на вугілля.
Ідея Джона щодо медового кооперативу з’явилася як результат мозкового штурму, коли він міркував, як використовувати обрізки деревини з деревообробного цеху. Знову ж, він прагнув знайти високу мету для цього непридатного ресурсу. І придумав! З деревних відходів можна робити вулики.
Кооператив Bee Sweet Honey
Проект медового кооперативу започаткували більше восьми років тому. У перші кілька років вони довідалися багато цікавого про цей бізнес, наприклад, як почепити вулики на деревах, щоб зменшити ризик крадіжки, як запобігти їх забрудненню термітами й захистити від борсуків. Вони також удосконалювали конструкцію вуликів, щоб домогтися максимальної чистоти меду й простоти збору.
«Те, що ми сьогодні робимо, – це вулики африканського стилю, – пояснює Джон. – Такого не зустрінеш в Америці або Європі».
Поступово вони розробили бізнес-модель кооперативу, що забезпечує роботою максимальну можливу кількість людей з вигодою для них, але при цьому гарантує контроль якості.
«Коли ми починали, то наробили багато помилок, – згадує Джон, – але зрештою ми повільно досягнули точки, у якій система запрацювала так, як це було потрібно. Ми називаємо це мікрофраншизи. Селянин робить те, що він може зробити, ми робимо те, що ми можемо зробити, інші налагоджують маркетинг, і в результаті – всі у виграші».
Учасники кооперативу Bee Sweet Honey – це сільські мешканці, яким видають певну кількість вуликів, а їхній головний обов’язок – знайти для них хороше місце, розвісити і стежити, щоб їх не вкрали. Джон пояснює, що оптимальна кількість вуликів, з якою може впоратися одна людина, – 25, але серед членів кооперативу є такі, які опікуються більш ніж 40 вуликами!
Команда Джона приїжджає до учасників кооперативу два рази на рік – навесні й восени, щоб зібрати мед і оплатити роботу. У 2014 році учасникам проекту було виплачено більш ніж 65 тис. фунтів, а в 2015-му – ще більше, оскільки зросла кількість вуликів.
«Ми не займаємося бджільництвом, ми тільки збираємо мед, – пояснює Джон. – Бджоли виконують свою роботу, і два рази в рік ми забираємо мед з вуликів. Це проста система, але вона дає змогу місцевим жителям заробляти досить, щоб, наприклад, відправити дітей у школу або спорудити дах на будинку й гідно жити».
Дружелюбне виробництво вуликів в Африці
У Джона в деревообробному цеху працюють 15 штатних фахівців. Джерелом матеріалу для виробництва вуликів є відходи місцевої столярної майстерні, а також дешеві другосортні колоди, заготовлені поблизу. Ці колоди спочатку розпилюють навпіл на верстаті Wood-Mizer LT15, а потім пропускають через ділильний верстат для одержання матеріалу необхідної товщини. Потім свіжі дошки торцюють на заготовки необхідної довжини.
Джон стверджує, що невелика пилорама – це ключовий аспект його проекту. «Усе пов’язано з дошками, які випилюють на верстаті Wood-Mizer. Ця стрічкова пилорама спроможна легко випиляти матеріал з конкретними характеристиками, що й дає змогу нам, зрештою, робити ці вулики. Без лісопилки тут нічого б не вийшло. Вона є важливою ланкою ланцюжка, що приносить дохід тепер уже тисячам людей».
Під час посухи дошки укладають на відкритому майданчику, де вони протягом двох днів сохнуть під пекучим африканським сонцем. Після цього їх склеюють по краях, щоб сформувати бічні панелі вуликів.
«Бджолу не турбує, наскільки це негарно,» – сміється Джон, демонструючи примітивний метод склеювання. Потім різні компоненти вуликів запаковують для транспортування. Остаточно вуликів складають після відвантаження, завдяки чому зменшують транспортні затрати.
Система встановлення й обслуговування вуликів проста: за допомогою мотузки й блока їх піднімають на дерево або опускають на землю.
Перспективи
Хоча кооператив Bee Sweet Honey кілька років заготовляв мед винятково для Замбії, справжнє зростання почалося, коли вони одержали сертифікат органічної продукції й стали постачати мед у Євросоюз.
На сьогодні в кооперативі працюють понад 6000 замбійців, які обслуговують близько 30 000 вуликів у північній частині країни. Кожен вулик дає приблизно 15 кг меду на рік, так що наприкінці року збирають хороший урожай. 50 тонн було зібрано в 2014 році навесні, причому 90% меду продають на міжнародному ринку. Залишок – для місцевого ринку за нижчими цінами.
«Проект із медом унікальний, – зауважує Джон. – Він дає змогу отримати сертифікований органічний мед, який можна продавати по усьому світі. Тепер тут роблять органічний мед, органічний віск і одержують за це відповідну плату – це не добродійність!»
Щодня деревообробна майстерня Джона виготовляє компоненти для більш ніж двохсот вуликів. Їх мета – виготовляти 500 вуликів на день. Щоб домогтися такого результату, вони придбали вертикальну здвоєну пилораму Wood-Mizer TVS, що підвищило продуктивність роботи, щонайменше, удвічі.
«Ми хочемо, щоб інші організації перейняли нашу бізнес-модель, – стверджує Джон. – Я вважаю, що проект із вуликами – це чудове джерело доходу для місцевих жителів, що відкриває для них нові життєві перспективи і є благословенням для всієї Африки». Джон розповів, що в нього вже є послідовники, які розвивають подібні проекти в Гондурасі, Ефіопії, Конго й Малаві.
