Свою думку щодо того, що відбувається у деревообробній галузі, висловив голова ГО «Незалежне експертне партнерство», завідувач кафедри дендрології та лісової селекції НУБІП України Юрій Марчук. Далі – пряма мова.
– Я на сьогодні виступаю як переговорник між лісівниками і деревообробниками, знаючи дуже добре і ту, й іншу сторони. Ситуація в українській лісовій та деревообробній галузі зараз така, як на сході: нині і деревообробники, і лісівники сидять в окопах і періодично перестрілюються. А в нинішній ситуації це невигідно нікому. Потрібно зробити крок назустріч один одному, щоб не стати жертвами як внутрішніх, так і геополітичних ігор.
Колись європейські власники алюмінієвої столярки об’єдналися і зайшли на український ринок, тому що потрібно було потиснути дерев’яний варіант. У результаті наша деревина пішла на євровікно у Європу, а ми отримали пластикове, від якого там вже відмовилися. Це був очевидний лобізм. Як наслідок, Україна втратила переробку деревини, при тому що 1970-х рр. переробляла 45 млн м3 деревини.
За площею лісів Україна, Білорусь і Польща маже однакові – приблизно 960 тис. га кожної із цих країн вкриті лісами але деревини, з цієї площі вони заготовляють набагато більше. При цьому нам чомусь вбивають в голову, що 20% заповідності – це європейська норма. Лише Чернівецька область має процент заповідності 33%. Ми нещодавно зустрічалися із австрійськими лісівниками і я запитав директора департаменту лісового господарства Австрії, який у них процент заповідності. З’ясувалося, що тільки 3%.
В Україні приріст деревини на корені в середньому 4 м3/га щороку. Таким чином, у запас в нас приростає щороку загалом 40 млн м3. З них ми рубаємо 19 млн. м3 – це менше половини. У Європі ж вирубують 70–80 % приросту. Можна перерубати більше, як вже було після війни, – потім будуть молоді ліси, або недорубати – і ліси старітимуть. В природі обіг деревини становить 100 років. У нас зараз до віку стиглості наближаються повоєнні ліси, які будуть інтенсивно рубати через 10 років, а потім через 30 років залишаться лише молоді ліси, якщо зараз ми не працюватимемо правильно, не використаємо все і зразу, а розтягнемо через поступово-вибіркові рубки використання запасів деревини.
Інший приклад. Візьмемо недавно збудовані «Українські лісопильні»: хлопці все зробили правильно, але уявіть собі завод, який виготовляє 350 тис. м3 пиломатеріалів на рік – що буде із малим бізнесом на Рівненщині, який працює на цьому ринку? Його не стане. А скільки буде втрачено робочих місці? Та цього ніхто не рахував, всі думали лише про €20 млн. інвестицій. Про комплексну переробку деревини, стратегію і планування в регіонах мова не йде. Лише б вижити.
Тому, проблема об’єднання бізнесу на сьогодні основна, тому що малий і середній бізнес кожен окремо не може дати собі ради із наболілими проблемами та тими викликами, які висуває перед ним сьогодення. Лобіювати ті закони та державну політику, які потрібні малому і середньому деревообробнику можна, лише об’єднавшись.
В Європі давно є закон про солідарну відповідальність. Як це працює? У Франції 100 підприємств, що виробляють насіння. Вони відповідають один за одного. Держава лише контролює раз на 5 років, але якщо знайшла порушення в одному підприємстві, зупиняються одразу всі 100. Уявляєте, як працює внутрішній аудит в цієї асоціації? Але така асоціація має доступ до бюджетних грошей, має свої лабораторії по всій країні. І зараз ці французькі компанії фактично витискають наші знамениті сорти з нашого ж ринку. Таку силу дає об’єднання. І в один прекрасний момент може статися так, що іноземне насіння не зайде на наш ринок і сіяти не буде що. А це вже питання національної безпеки. Тому вітчизняного виробника потрібно підтримувати, адже так відбувається не лише з насінням, а й з деревообробкою та іншими галузями.
Треба зрозуміти, що Європі Україна не потрібна як конкурентний виробник. Ринок там захоплений так, що самому українському підприємству туди важко пробитися – в кращому випадку можна вийти на турецький чи китайський ринок. Й зараз Європі Україна потрібна як сировинний придаток.
Коли набрав чинності відомий законопроект про мораторій, 5 торгово-промислових палат країн, які межують з Україною, почали протестувати, наводячи аргументи, що Україна підписала угоди СОТ, де не передбачено введення лімітів, окрім екологічних. Євросоюзу потрібна деревина, тому що в нього є власна переробка. Маса маленьких меблевих виробників і заводів в Італії зацікавлені у поставках деревини чи хоча б напівфабрикатів. У той же час політика Польщі у 1990-х роках у галузі деревообробки призвела до того, що нині ця країна диктує тут ціну на меблі у всьому світі. Тому питання зараз стоїть одне: потрібно об’єднуватися, якщо ми хочемо розвивати малу і середню деревообробку в Україні.
Так вже було, коли кілька великих компаній об’єднувалися і перерозподіляли сировину між собою, створюючи видимість конкуренції на торгах за сировину, чи домовлялися про деревину для виробництва фанери – тоді березу та вільху не експортували.
Але зараз потреба саме в об’єднанні середніх і малих підприємців. Чому нема потужної асоціації деревообробників України, а є окремі регіональні асоціації? Ніхто не почує у Верховній Раді кожного окремо. Треба об’єднуватися, створювати потужну громадську силу, яка на першому етапі займається лобізмом власних інтересів і водночас починає диктувати умови ринку. Окрім того, асоціації деревообробників мають поставити питання про чесність бізнесу і нелегальних на цьому ринку не повинно бути. Це деревообробникам проконтролювати до снаги.
У нас дуже люблять задавати питання іноземним лісівникам, як у них справи із самовільними рубками. А вони цього не розуміють, оскільки в них таких просто немає, тому що нема куди подіти крадену деревину. Тобто настільки потужно об’єднані їхні деревообробники, що вони халтури на своєму ринку не допускають. Тому я вже не раз казав нашим деревообробникам, що доки серед них будуть такі, які працюють на нелегальній деревині, вони нічим не кращі за тих, хто ці самовільні рубки здійснює. Не буде де продати таку деревину – зникнуть і нелегальні рубки.
Децентралізація, курс на яку оголошений українською владою, також вигідна малому і середньому бізнесу.
Я сьогодні більше на стороні громадських об’єднань, як деревообробників, так і лісівників, розуміючи що по суті є переговорником між цими двома групами. Чому так? Бо переконаний, що якщо деревообробники не працюватимуть, то лісівникам не буде потреби рубати. А тоді і тим, і іншим нічого не світить. Тому настав момент задуматися і об’єднатися для досягнення колективного блага. За ним – майбутнє».
