«Лісовий і мисливський журнал»
Та має об’єднати лісівників з екологами в гасінні «біологічної пожежі».
Власний досвід і враження від тенденцій всихання ялинників у Чехії, Німеччині, Словаччині, Польщі, а також на Закарпатті, Львівщині і Івано-Франківщині спонукали автора обговорити нагальні проблеми всихання соснових насаджень. Порода дерев не має важливого значення. В Україні та багатьох державах світу спостерігається усихання насаджень з дуба, ясена, граба й інших порід дерев, але головні причини для всіх можуть бути спільними. І одна із них – це бездіяльність тих, хто ухвалює рішення.
Невтішний спадок минулого
Своєю думкою стосовно причин та наслідків масового всихання насаджень поділився з нами інженер лісового господарства, провідний експерт ГО «Форза» Юрій Дербаль.
Вперше, автор цих рядків, спостерігав усихання окремих дерев ялини у лісонасадженнях у 1973 або 1974 роках, тоді ще, учень шкільного лісництва, разом з іншими такими учнями допомагав у відведенні букових деревостанів під проріджування і прохідні рубки (в ті часи в лісництві щороку відводили десяток ділянок, як правило, кожна з них площею 10–20 га і більше – наслідок масштабних суцільних рубок у повоєнні роки), оскільки лісівникам було важко справитись вчасно із відводами без допомоги дітей. Звичайно, відбір дерева, віднесення до категорії технічної придатності та її позначення на стовбурі проводили майстри лісу та лісники, а завдання учня – затесати дерево і покласти відповідне клеймо біля шийки кореня відібраного дерева. В лісництві ялину вводили в склад лісових культур на бучинах, до декілька одиниць, і навіть засаджували нею окремі ділянки, ще наприкінці позаминулого і на початку минулого століття.
Перші в лісництві всихання біогруп з 2–3 і більше дерев ялини почались відзначатись на початку вісімдесятих минулого століття. В ті часи, після завершення навчання і отримання диплому майстра лісового господарства, мені довелось працювати майстром лісу, у різні роки, в двох сусідніх лісництвах, а згодом, в одному з них, помічником лісничого і займатись відведенням насаджень з усохлими деревами ялини під вибіркові санітарні рубки, очищення від захаращення, викладання ловильних дерев. Вчасне реагування лісівників на випадки всихання ялини давало змогу запобігати масовому поширенню шкідників і підтримувати насадження в належному санітарному стані. Сприяло цьому в ті часи добре налагоджена система захисту лісу: у випадку виявлення лісником чи майстром лісу ослаблених чи вже всихаючих дерев, лісничий або його помічник обстежував їх та все насадження і при підтвердженні загрози, в той же день або наступний, викликався інженер із захисту лісу лісового відділу лісгоспу (окремо на підприємстві був також інженер з охорони лісу, який у випадку відпустки колеги міг його підмінити). Після позитивного висновку інженера з захисту лісу в акті обстеження насадження, що затверджувався головним лісничим, лісничий, того ж дня, міг отримати дозвіл (лісорубний квиток) на видалення відповідних хворих дерев. Тільки в особливих випадках, якщо усихання спостерігалось у насадженні, що віднесене до постійної насіннєвої бази, об’єкта ПЗФ і їм подібних, до обстеження долучався представник обласного органу лісового господарства та лабораторії лісозахисту (в окремі періоди в області була і така служба). Сьогоднішні лісівники, особливо молодь, можуть тільки заздрити згаданій оперативності у прийнятті рішень. Після чергової реформи лісової служби в Україні, згідно з польською моделлю, що полягала у скороченні посад лісників задля економії коштів і підняття окладів іншим категоріям, вчасно виявляти осередки ослаблення дерев у насадженнях нікому. Майстер лісу, який перебрав ці обов’язки, практично не має вільного часу ходити лісом, йому треба сидіти на складі і забезпечувати достовірність електронного обліку деревини (судячи з інформації урядовців, це архіважливе стратегічне державне завдання, яке унеможливить корупцію в лісі), що реалізовується покупцям. За власні помилки може позбутись не тільки посади, але і власного майна, тому, зазвичай, шкідниками лісу може займатись, якщо випаде вільна година. Кому вони потрібні та куди вони подінуться?
Якби не примхи природи, лісівники тримали б під контролем ситуацію з усиханням ялинників, зокрема і похідних. Грудень 1989 рік – масштабне стихійне лихо в Міжгірському районі Закарпаття. Вітровалом і вітроломом пошкоджено близько 2 тис га, або 1 мільйона куб. деревини, переважно чистих ялинників НПП «Синевир». Наслідки того стихійного лиха на Міжгірщині позначились і на розповсюдженні шкідників і в сусідніх лісових господарствах Закарпаття та Львівщини…
У квітні 1991 року, на запрошення чеських колег, мені довелося відвідати лісові господарства й інші лісові підприємства та об’єкти Чехії (розсадники, лісонасіннєвий центр, центр підвищення кваліфікації працівників тощо). На початку 90-х чеські лісівники купляли в лісівників Закарпаття сіянці бука, які при потребі довирощували, і використовували для залісення зрубів, що утворилися після вирубки усихаючих ялинників.
Ми відвідали ялинові зруби, переважно невеликі за площею – 0,5–1,5 га, на яких усі дерева було видалено, а зруби штучно залісено, з використанням «нашого» бука й інших місцевих листяних та хвойних порід. Побачили залісення зрубів, на яких сухі дерева не вирізались, а бульдозером згромаджувались до великих куп і на вивільнених від дерев місцях висаджувались сіянці і саджанці (кожен може уявити, скільки вільної площі могло залишатись, приміром, на одному га, при довжині сухих стовбурів 25–30 м і більше). На інших ділянках, з сухою ялиною, які не можна назвати зрубами чи лісосіками, оскільки жодне сухе дерево там не вирубували, під стовбурами дерев чи поряд з ними висаджували сіянці і саджанці із закритою кореневою системою. В ті часи чеські науковці створювали і апробовували ґрунтову суміш зі спеціальними стимуляторами росту і захисту садивного матеріалу, щоб він міг адаптуватись у несприятливих умовах. Для цих потреб вирощувалось, у спеціально організованих розсадниках, близько 10 млн шт таких стандартних сіянців і саджанців із закритою кореневою системою, що потім вивозились трейлерами, в спеціальних ящиках, побудованими лісовими дорогами до кожної ділянки. Лісове господарство виділяло значні кошти, щоб справитись із усихаючими ялинниками, викликами і проблемами, що були викликані новою загрозою для лісів. Отримували лісівники і підтримку від держави. Але справжні проблеми чатували на ліс, лісівників і суспільство ще попереду…..
Зі слів колег, у той час, суцільні рубки особливо приваблювали увагу різних екологічних громадських і державних організацій, представників окремих політичних партій та інших, так званих «зацікавлених» осіб і організацій, які вбачали у діях лісівників якісь власні відомчі інтереси і не хотіли бачити реальну загрозу для ялинників. Безперервні дискусії з незадоволеними рубками, протести та акції згаданих активістів на вулицях міст та сіл та в стінах різних контрольних органів, безпідставні звинувачення в ЗМІ, з погляду лісівників-практиків і науковців та їх однодумців, відволікали увагу лісівників, відбирали в них час, якого і так не вистачало, щоб вчасно реагувати на справжні виклики і змушували їх направляти зусилля на непродуктивні і неконструктивні «балачки», на оприлюднення доказів власної невинності.
Думаю, можна вгадати, чим завершилась ця історія із усиханням ялинників у Чехії на початку 90-х.
У жовтні 2006 року, через шістнадцять років, у рамках швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства Закарпаття FORZA, мені знову, разом з колегами з Державного комітету лісового господарства України, ВО «Укрдержліспроек», УкрНДІЛГА ім. Г.М. Висоцького, окремих лісових господарств Закарпаття випала нагода відвідати лісові підприємства і установи в Чехії. Побували ми також у лісових господарствах Національного парку Шумава. І хоча мета нашої поїздки полягала у ознайомленні з досвідом застосування наближеного до природи лісівництва, використання ГІС-технологій і програмного забезпеченняFieldMap у польових умовах для статистичної інвентаризації лісів та у лісовпорядкуванні, роботи приватних лісовпорядних підприємств і т.п., чеські колеги показали нам також наслідки, деякою мірою і «тісної співпраці лісівників з окремими представниками суспільства» – «вражаючі» лісові ландшафти: кладовища сухих дерев, кладовища деревостанів, кладовища лісів, від яких багато людей має ціпеніти, як від страху, в яких має кам’яніти все, від ніг до голови і виникати просте питання – як таке могло статись.
Ці пошкоджені насадження зростали майже в ідеальних умовах для ялини, на місцевості 1000 м і більше над рівнем моря, з середньорічною температурою повітря близько 0 градусів. У 1802–1805 роках, у цих місцях, корінні різновікові мішані ліси, що складались з дуба скельного, бука, ялини, ялиці, явора, ясена й інших порід вирубувались і на їх місці створювались монокультури ялини, оскільки деревину швидкоростучої ялини потребувала, у великих обсягах, будівельна промисловість Європи. Політичні та військові події у Європі наприкінці ХІХ і початку ХХ ст. сприяли тому, що насадження ялини збереглись майже до початку ХХІ ст.
Побачене в національному парку важко забути. Багато що бачив у своєму житті, але таке вперше. Як, за декілька років, ситуація з усиханням ялинників, що нібито була під «величезним контролем суспільства», перетворилась у масштабне лісове лихо. Дерева на трьох тисячах га, колись здорові гарні високопродуктивні деревостани, ліс, одним величезним масивом на чеській території та дві тисячі га лісу на сусідній території іншої країни за невеликий проміжок часу вмерли. У мертвих деревостанах вік ялини сягав під 200 років. Зі слів місцевих лісівників, шкідники за декілька днів знищували до сотні га насаджень, вітром «хмари» шкідників переносились із підніжжя схилу до його вершини іноді за лічені години.
У тих лісах, скоріш за все, з мертвими деревами вмерли більша частина рідкісних видів флори і фауни, які не мали змоги покинути ці місця. Пізніше лісівники, в окремих місцях, облаштували серед мертвих дерев дерев’яні стежки, виклали інформаційні таблички з попередженнями щодо небезпеки перебування в таких місцях, у будь-яку секунду суха гілка чи падаюче дерево може завдати смертельних пошкоджень людині… Бажаючі можуть відчути дух мертвого лісу.
На жаль, згадані події мали продовження. Влітку 2013 року представники делегації чеських лісівників зустрічалися з лісівниками-управлінцями, практиками і науковцями Закарпаття, Івано-Франківщини та Львівщини. Мені випала нагода зустрітись із ними і презентувати їм окремі тенденції і напрямки співпраці громадської організації з лісівниками. Обговорення стосувались також усихання насаджень, зокрема і ялинників. Побачивши світлину із мертвими деревами ялини в їхньому національному парку, що була зроблена мною у 2007 році та почувши коротку історію її появи, один з присутніх інженерів повідомив, що в тих місцях площа загиблих ялинників зросла до 15 тис. га…
Суспільство має знати справжні причини такого лиха
Наковці, лісівники, екологи та інші представники суспільства, мабуть, досліджували, вивчали і аналізували та оцінювали стан цих «кладовищ» та продовжують це робити, буде написано ще багато наукових праць, дипломних робіт, захищено дисертацій, отримано наукових відзнак. Втім, у мене вже тоді виникало запитання – хто має відповісти за мільярди втрачених суспільством доходів тільки від можливого продажу деревини, від втрати окремих представників біорізноманіття, що зростали в цих місцях, і які, можливо, світ втратив назавжди? Від втрати інших корисних властивостей лісу?
Якими сумами ці втрати можна оцінити і чи варто це робити? Переконаний, що варто, і не тільки офіційним службам, установам, організаціям, але, насамперед, кожній свідомій людині.
Втім суспільство має знати справжні причини такого лиха, щоб запобігти подібному в майбутньому. Звичайно, коли «компетентними органами» розглядаються наслідки подібного природного лиха, то важко знайти об’єктивні причини і комусь (фізичній чи юридичній особі, країні) висунути звинувачення, але кожен, насамперед, має перейнятись власною відповідальністю, хоча б моральною, за такі наслідки.
Останні двадцять років стало дуже модним «захищати ліс» від лісівників, переслідуючи власні політичні чи інші «шкурні інтереси», особливо окремими чиновниками, політиками, екологами, журналістами, бізнесменами й іншими представниками суспільства. На моє переконання, така «турбота» про ліс, природу не має нічого спільного з реальними намірами дбати про довкілля. Крім паперової «демократичної екодемагогії», що полягає у просуванні власних ідей, лобіюванні і прийнятті недолугих законодавчих ініціатив, руками згаданих захисників створюються штучні перешкоди для неупереджених, державного контролю, управлінських рішень, та для законної діяльності господарюючих суб’єктів, руйнуються лісове господарство та природоохоронна діяльність, посилюється безробіття і деградація сіл і особистості.
В Україні вже більше 20 років ігноруються важливі, ратифіковані нею міждержавні рішення, пов’язані із забезпеченням сталого розвитку, зокрема і ті, що стосуються лісового господарства, якщо висловлюватись простіше – ті, що сприяють стабільності і стійкості лісових екосистем (наведу лише деякі, що, на мій погляд, є визначальними): підтримувати способи господарювання, подібні до природних; збільшувати стійкість і пристосованість лісів до стресів (погодних, кліматичних, від шкідників, хвороб, лісозаготівельних і багатьох інших); забезпечити індивідуальний догляд за кожним цінним деревом у лісі (відмовитись від шаблонного проведення рубки на всій площі насадження).
Логічним може бути припущення, що останні вимоги стосуються обмеження суцільних рубок у здорових насадженнях. Звичайно, окремі рекомендації з погляду сучасного українця, який не має у власності жодної сотки лісу, жодного дерева здаються фантастичними, але кожне зрубане дерево – це товар і гроші, гроші у власника, у бюджеті країни, потенціал, який можна інвестувати в дорогу, технології, в освоєння нових знань і в інші сфери життя, місцевий розвиток. Кожне живе якісне дерево, це депозит на дуже вигідних умовах. Хороший господар знає про якість і вартість кожної цінної речі у власному господарстві і він не допустить пошкодження власності, тим більше її не реалізує, коли власність постійно зростає в ціні (хто рубає курицю, що несе золоті яйця). Зовсім інша ситуація у нашій країні і законодавці сприяють цьому.
Все, на що спромоглись українські законодавці за згаданий період – це відмовилися від радянського розподілу лісів на першу і другу групи (третьої групи лісів, що мали виключно експлуатаційне (ресурсне) значення, в Україні не було ніколи). Тобто, в нашій країні ліс, насамперед, виконує численні захисні і природоохоронні функції. Також законодавці відмовилися від використання поняття «проміжне користування лісом» і замінили його подібним за змістом «рубки, пов’язані з веденням лісового господарства». Логічним могло би бути і рішення відмовитись і від поняття «головне користування лісом», оскільки українські ліси, як згадувалося вище, виконують переважно екологічні і соціальні функції, але законодавці, мабуть, не могли придумати, як обрахувати обсяги заготівлі деревини і наповнювати державну скарбницю. Всі європейські країни знають як це робити, одні ми не знаємо!
Хто винен у тому, що коїться в країні і в лісовому господарстві?
Гадаю, що кожен правомочний громадянин України може легко знайти єдино правильну відповідь.
А лісівникам усієї України радив би зробити світлини з прикладами масового всихання дерев і насаджень у кожному лісництві, де це вже спостерігається, та видати і надіслати безкоштовно настільні і настінні календарі для всіх чиновників Адміністрації Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони навколишнього середовища, інших урядових органів, обласних і районних органів влади і самоврядування. Можливо, такі радикальні дії привернуть їхню увагу до вмирання лісів і вони спробують пошукати вірні рішення для їх збереження і підтримки.
