Під час IV Всеукраїнського лісопромислового форуму Юрій Дебринюк, професор кафедри лісових культур і лісової селекції НЛТУ України, доктор сільськогосподарських наук, виступив із доповіддю «Плантаційні лісові насадження як важлива складова інтенсивного ведення лісового господарства». Наводимо ключові тези його доповіді.
Як зазначив Юрій Михайлович, в сучасний період дедалі гостріше постає питання пришвидшеного продукування деревини для промислових потреб. Тенденція зумовлена швидким промисловим розвитком країн, наслідком чого є збільшення обсягів використання природних ресурсів, зокрема, і деревини. За прогнозами, у 2050 році основну кількість деревини будуть заготовляти саме у штучних насадженнях, у тому числі половину – у плантаційних насадженнях.
«Тенденція розвитку плантаційного лісовирощування, окрім отримання так званої швидкої деревини, зумовлена також орієнтацією на збереження природних лісів та забезпечення промислових потреб деревними ресурсами, отриманими на невеликій площі земель з використанням швидкорослих порід з коротким оборотом рубки, що забезпечується саме плантаційними насадженнями. Тому виникає потреба у вирощуванні цієї швидкої деревини на теренах держави як стратегічної сировини в обмежені терміни і в обсягах, які б задовольняли як промислові, так і місцеві потреби у деревині. Багаті лісорослинні умови, великий досвід лісокультурної справи, значний виробничий і науковий потенціал є реальною підставою для вирішення цієї проблеми», – розповів під час своєї доповіді професор.
Також у презентації Юрія Дебринюка вказано, що в нинішніх умовах площа стиглих і пристиглих насаджень у лісах України не дає змоги збільшити розрахункову лісосіку без штучного заниження віку рубання.
Проблеми плантаційного лісовирощування в Україні
За словами Юрія Дебринюка, в умовах посилення екологічних проблем, насамперед, зміни клімату, а також у зв’язку із повоєнною відбудовою, в Україні виникає потреба у вирощуванні додаткових обсягів деревини у якнайбільшій кількості і у максимально стислі терміни. В цьому сенсі, на думку науковця, плантаційні лісові насадження повинні стати найважливішим елементом постійної лісосировинної бази.
Проте, як зазначає Юрій Михайлович, цей важливий напрям інтенсифікації лісогосподарського виробництва не набув в Україні поки що належної уваги через низку специфічних проблем:
- існує думка, що плантаційне лісовирощування пов’язане зі значними матеріальними видатками, а отримані доходи можуть не покрити цих затрачених коштів;
- матеріальні вкладення у плантаційні насадження є довгостроковими;
- у 50-60-х роках минулого століття на теренах колишнього СССР вольовим методом без наукового обґрунтування було створено близько 40 тис. га плантаційних насаджень – негативні результати ялиноманії, тополеманії і подібних заходів добре відомі. Як наслідок, ідея плантаційного лісовирощування була певною мірою дискредитована і в подальшому їй не приділяли належної уваги.
Наглядним підтвердженням сказаного, зазначив Юрій Дебринюк, є положення Державної стратегії управління лісами України до 2035 року, де наголошено на основних проблемах у лісовому господарстві України, в тому числі і на недостатньому лісосировинному потенціалі лісів, однак ні слова не згадано про плантаційне лісовирощування.
«Під плантаційними насадженнями ми розуміємо штучні рослинні угрупування, які вирощені під керуванням людини з цільовою спрямованістю на пришвидшене промислове отримання спеціальної лісової продукції. – сказав професор. – Зокрема, йдеться про отримання цільових сортиментів деревини у більших обсягах і в значно коротші терміни, ніж у лісових культурах, вирощуваних за традиційною технологією. Деревні плантації представляють собою такі своєрідні фабрики деревини, де можна отримати не тільки максимальну кількість фітомаси в цілому, але й і найціннішу її частину – саме стовбурову деревину».
Поряд з цим ефективному запровадженню плантаційних насаджень в Україні передує низка таких вагомих проблем.
«Перша проблема, яка виникає, – де взяти площі під створення плантаційних насаджень? Низка дослідників вбачають розширення площ під плантаційними насадженнями за рахунок скорочення площ під корінними деревостанами, тому виникає справедливе застереження від непродуманого широкомасштабного впровадження плантаційного лісовирощування. – розповів Юрій Дебринюк. – Інші проблеми – це довгостроковість залучення капіталу внаслідок тривалого циклу продукування деревини; циклічність отримання прибутку поряд із щорічним вкладенням коштів на підтримання функціонування плантацій; потенційна небезпека виникнення необхідності застосування сильних хімічних препаратів; небезпека використання модифікованих організмів; відсутність спеціальної техніки тощо».
Деревні види і принципи породозміни
За словами науковця, у різноманітних природно-історичних умовах України для плантаційного лісовирощування можуть бути використані різні деревні види залежно від цільового вирощування деревини, однак загальним критерієм у всіх випадках є швидкий ріст порід, їх стійкість до віку рубки, висока продуктивність і їхня деревина повинна відзначатися необхідною якістю.
«Основою щодо вибору деревних видів для плантаційного лісовирощування є їхня висока продуктивність, висока і дуже висока швидкість росту, порівняно невисокі затрати для створення і можливість отримання доходів від проміжного лісокористування ще задовго до рубки головного користування. – зазначив у своїй доповіді Юрій Дебринюк. – Плантаційні насадження можуть бути як чистими, так і мішаними. Мішані плантаційні лісокультури заслуговують на особливу увагу, оскільки сприяють раціональному використанню лісорослинного потенціалу для формування значних обсягів фітомас».
Складним питанням, за словами науковця, залишається сам принцип запровадження плантаційних насаджень. В зв’язку з цим для забезпечення високої продуктивності і стійкості плантаційних лісонасаджень, нагромадження значних обсягів фітомаси за короткі терміни пропонується використати потенційні сили природи, які передбачають циклічну природну зміну порід. Наприклад, на місці загиблого від ураження шкідниками чи хворобами соснового чи ялинового насадження пропонується створити плантаційне насадження із стійких порід, наприклад, модрини чи дугласії, на період 40-60 років як проміжну ланку у загальному циклі лісовирощування. Така породозміна, на думку вчених НЛТУ України, буде сприяти усуненню явища ґрунтовтоми, зменшення негативної дії на деревні рослини шкідників і хворіб внаслідок зміни складу насадження і підвищення рівня використання ґрунтово-кліматичного потенціалу типу лісорослинних умов. Після зрубування плантаційних лісових насаджень є можливість відновити корінний деревостан, який буде, звичайно, стійким, високопродуктивним і довговічним.
В презентації Юрія Дебринюка вказано, що в умовах західного регіону України науковці вважають перспективним заходом запровадити для плантаційного лісовирощування низку деревних видів – ялину європейську, модрину європейську, модрину Кепмфера, модрину широколускату, псевдотсугу Мензіса, сосну звичайну, а також заборонені на сьогодні для лісовідновлення інтродуценти – дуб бореальний або червоний та горіх чорний.
«Окрім вище перелічених деревних видів, не потрібно забувати про такі перспективні аборигенні види для плантаційного лісовирощування як вільха чорна та береза повисла», – зазначив Юрій Дебринюк. Порівняно короткий період вирощування (51-60 років), невисока вимогливість до ґрунтових умов, висока цінність деревини роблять ці види доволі цінними для швидкорослих плантаційних насаджень.
Ресурсний потенціал плантаційних лісових насаджень
«Основна мета запровадження плантаційних насаджень – це забезпечення промислових потреб деревинною сировиною та зменшення тиску на природні лісові екосистеми шляхом зміщення акценту лісокористування саме на плантаційні насадження. – повідомив професор. – За нашими даними, під час запровадження плантаційних лісових культур ялини європейської загальний запас лише стовбурової деревини за весь цикл лісовирощування (41-50 років) становить 400-600 м3/га залежно від типу лісорослинних умов».
Під час свого виступу Юрій Дебринюк продемонстрував лісівничо-таксаційні показники плантаційних лісонасаджень (ПЛН) ялини європейської за різні вікові періоди, отримані методом математичного моделювання.
«Якщо взяти перші два вікові періоди, то ми можемо отримувати новорічні ялинки і великомірний садивний матеріал. Період 15-20 років – це є маломірна деревина, 25-30 – середньомірна і маломірна, і у віці головної рубки буде вже і великомірна деревина», – прокоментував науковець.
Навівши лісівничо-таксаційні показники плантаційних лісонасаджень модрини європейської, Юрій Дебринюк сказав: «Загальний запас стовбурової деревини модрини європейської за період вирощування ПЛН перевищує 1,0 тис. м3/га. Модрина європейська є аборигенною породою. Оскільки порода дуже світлолюбива і пропускає багато світла, то її плантаційні насадження мусять бути мішаними: повинен бути створений другий ярус для того, аби захистити ґрунт від задерніння. У віці головної рубки (50-60 років) одне дерево буде мати об’єм стовбура 1-1,3 м3».
Модрина Кемпфера, за словами науковця, також характеризується досить високими таксаційними показниками і в сугрудових умовах у віці головної рубки може нагромаджувати від 400 до 500 м3 деревини, а за період вирощування – приблизно 700 м3.
Ще одним перспективним видом для плантаційного лісовирощування є також модрина широколуската або гібридна. Вона відзначається надзвичайно високою швидкістю росту, має найвищі класи бонітету і у віці головного користування (51-60 років) запас деревини -1,4 тис. м3/га.
«Коли ми робили математичне моделювання, то орієнтувалися не на максимальні запаси, а на середні запаси деревини, тому тут наведено усереднені показники, – пояснив Юрій Дебринюк. – Але так чи інакше у віці головного користування середній об’єм стовбура більше 1 м3 деревини. Це також вже говорить про надзвичайну перспективність цієї породи для вирощування в плантаціях».
Загальні обсяги стовбурової деревини, отриманої в плантаційних насадженнях псевдотсуги Мензіса за весь цикл вирощування(61-70 років), за даними, наведеними Юрієм Дебринюком, становить 1,2-1,7 тис. м3/га залежно від типу лісорослинних умов, обсягів розріджування та походження породи. У віці 51-55 років об’єм стовбура досягає майже 1,5 м3 деревини.
«Закладання плантаційних насаджень ми пропонуємо здійснювати у відносно багатих, так званих сугрудових типах лісорослинних умов, оскільки у грудових типах (бучини, яличини, смеричини) має бути надана перевага корінним деревним видам. Але в окремих випадках все-таки є можливість створювати плантаційні насадження і в грудових умовах і там їх запас стовбурової деревини буде на 25-30% вищим, ніж в сугрудових умовах», – розповів під час доповіді Юрій Дебринюк.
Перспективи запровадження
Дуже важливим і складним питанням, за словами професора НЛТУ України, є встановлення обґрунтованих обсягів запровадження плантаційних насаджень.
«Розглянемо це на прикладі західного лісостепу України. – пояснив на прикладі Юрій Дебринюк. – Його загальна вкрита лісом площа – 845 436 га. Якщо прийняти площу деревостанів, яка підлягає поступовій заміні плантаційними насадженнями в межах 10%, не більше, то загалом ця площа становитиме 84540 га. Іншими словами, щорічно протягом 50 років потрібно буде створювати 1700 га плантаційних лісових насаджень. Після головного рубання першої черги плантаційних насаджень на площі 1700 га у 50 років на цій території відновлюють корінний тип деревостанів, а також саму площу з-під похідних насаджень або низькопродуктивних корінних лісонасаджень знову ж таки відводять під плантаційні лісові насадження. З цього моменту схема «низькопродуктивний деревостан – плантаційне насадження – високопродуктивний деревостан» буде функціонувати в сталому режимі з щорічною циклічністю і таким чином кожного року можна заготовляти щонайменше від 700 до 800 м3 деревини. Це – усереднені показники».
Україна в напрямі пришвидшеного продукування деревини порівняно із іншими країнами Європи знаходиться лише на початковому етапі, зазначив науковець, однак лісівничий потенціал нашої держави здатний за короткий термін зробити потужний крок вперед у цьому напрямі. На думку Юрія Дебренюка, плантаційне лісовирощування є засобом, який забезпечує задоволення потреб суспільства в деревині та інших пов’язаних із цим потребах як на сучасному етапі, так і на перспективу загалом і є справою держаної ваги.
Як сказано у висновках презентації науковця, плантаційне лісовирощування – це неминучий історичний перехід від екстенсивної до інтенсивної форми ведення лісового господарства. Воно є закономірним наслідком нестачі деревини в умовах, коли отримання її в необхідних обсягах із застосуванням традиційних способів лісовирощування неможливе або економічно недоцільне. Переведення обмеженої частини лісового фонду (8-10%) під плантаційне лісовирощування дасть змогу отримати значні обсяги деревини за відносно короткий період часу, зменшити обсяги рубань корінних деревостанів, поступово відновити оптимальну вікову структуру лісів. А створення плантацій лісових насаджень на принципах породозміни сприятиме задоволенню потреб суспільства в деревині та її продукції шляхом скорочення термінів продукування деревини (в 2 рази порівняно із традиційними лісовими культурами), збільшення площ стиглих насаджень, підвищення інтенсивності ведення господарства в них з одночасним збереженням їхніх водоохоронних, грунтозахисних, рекреаційних та інших корисних функцій.
«Плантаційне лісовирощування на теперішньому етапі і на найближчу перспективу немає альтернативи і зумовлює актуальність розроблення як держаних, так і регіональних комплексних програм з вирощування високопродуктивних насаджень з коротким оборотом рубки з метою отримання як промислових сортиментів, так і енергетичної сировини у загальнодержавному масштабі», – висловив свою точку зору професор НЛТУ України.
