Пишемо за національними, а не радянськими правилами

У термінотворенні перевагу треба віддавати власне українським термінам перед запозиченими іншомовними термінами.

Минуло багато років відтоді, як Міжнародна наукова конференція «Проблеми української термінології» та Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології схвалили єдині засади, вироблені на багатьох конференціях і втілені, зокрема, в ДСТУ 3966-2000 «Засади і правила розробляння стандартів на терміни і визначення понять». Відповідно до цих засад розроблено ДСТУ 1.5:2003 «Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів». Положення цих ДСТУ дають змогу як розробникам стандартів, так і всім, хто працює з українським словом в ужитковій (науковій, технічній, діловій тощо) царині, викладати свою думку українською мовою, користуючись системою правил уживання слів як засобом українськомовного способу мислення.

Розвиваючи зазначені засади, науково-технічна комісія з питань термінології при Держстандарті України неодноразово розглядала засоби позначення понять: дії (процесу), події та наслідку події, щоб допомогти авторам науково-технічних праць правильно написати текст українською мовою. За час від схвалення єдиних засад більшість стандартів автори намагалися розробляти, використовуючи вимоги зазначених ДСТУ. За цей тривалий період про правила виокремчого (здатного виокремлювати) позначення згаданих утямків опубліковано багато праць знаних науковців, зокрема І. Вихованця, К. Городенської, В. Моргунюка, М. Гінзбурга та інших.

Нині на заміну ДСТУ 3966-2000 розроблено нову версію цього стандарту ДСТУ 3966–2009. У цій версії, попри незначні зміни, розвинено всі основні вимоги ДСТУ 3966-2000. Однак на сьогодні правила, що їх встановлено національними стандартами України, використовують дуже рідко, здебільшого це – здобувачі наукових ступенів, які пишуть дисертації, чи редактори збірників праць, та й то частково. Редактори книжок, навчальних підручників тощо, редагуючи видання, майже не дотримуються вимог національних стандартів. А освітяни зазвичай орієнтуються на терміни та словосполуки відредагованих і виданих книжок чи опублікованих статей та наявних словників, укладених на засадах радянської мовної політики, суть якої полягає в цілковитому копіюванні російських термінів і наукового стилю мовлення, а отже, російського способу мислення. Тому щоб поширювати україномовний спосіб мислення, потрібно розпочати редагувати тексти відповідно до встановлених національними стандартами вимог.

1. Насамперед це стосується правила виокремчого позначення дії, події (що їх помилково в ДСТУ 3966-2009 названо незавершеним і завершеним процесом), а також наслідків події.

У ДСТУ 3966-2009 зазначено, що українська мова, на відміну від російської, має властивість не тільки в дієсловах, а й у віддієслівних іменниках розрізняти назви дій (процесів) і подій, а також їх наслідків. Російським дієсловом изменять і изменить відповідає один російський іменник изменение, що означає дію, подію і наслідок цієї події: (продолжительность изменения, результат изменения і сравнение изменений). Українською мовою маємо три іменники: змінювання, змінення та зміна. Тому правильне вживання цих іменників у словосполуках: тривалість змінювання, результат змінення та порівнювання змін робить ужитковий текст досконалішим й українським. Адже дія змінювання – те, що відбувалося, відбувається чи відбуватиметься; подія змінення – те, що сталося чи станеться; результат зміна – те, що ми отримали чи отримаємо.

Те саме можна сказати про іменники: оцінювання, оцінення й оцінка; передавання, передання й передача; відбивання, відбиття й відбиток; деформування, здеформування й деформація; устатковування, устаткування й устатковання; розраховування, розрахування й розрахунок та багато інших.

Коли є паралельні форми дієслів, що означають дію (розтягувати та розтягати, розроблювати та розробляти), може бути чотири іменники: розтягування та розтягання, розтягнення й розтяг; розроблювання та розробляння, розроблення й розробка.

Іменники, що означають дію, утворюють від дієслова недоконаного виду: оцінювати → оцінювання; подавати → подавання; устатковувати → устатковування; розраховувати → розраховування, а іменники, що означають подію, утворюють від дієслова доконаного виду: оцінити → оцінення; подати → подання; устаткувати → устаткування; розрахувати → розрахування.

2. Формуючи словосполуки з іменників, один із яких означає дію чи подію, ДСТУ 3966-2009 рекомендує послуговуватися ухвалами науково-технічної комісії з питань термінології при Держстандарті України (НТК ПТ ДСТУ) та працями В. Моргунюка, М. Гінзбурга. Як приклад, у цьому стандарті подано словосполуки : методи впроваджування, правила обчислювання. НТК ПТ ДСТУ ухвалила низку слів, з якими у словосполуках правильно вживати віддієслівні іменники, що означають дію і подію. Деякі з цих слів та словосполук подано в табл. 1.

А як познаку сукупності механізмів, приладів, пристроїв тощо, потрібних для чого-небудь, треба вживати термін устатковання. Нині цей термін у такій значині на офіційному сайті Верховної Ради України вжито в понад 300 нормативно-правових актах України. Зауважимо, що початкові частини наведених у першому стовпці табл. 1 словосполуках методи…, засоби…, технологія… тощо акцентують увагу на тому, що в реченні йтиметься про дії – впроваджувати, виконувати, розробляти тощо. Тому неправильно вживати зі словами: методи, засоби, технологія тощо слова, що ними позначають подію, тобто так: методи впровадження, засоби виконання, технологія розроблення тощо. Також неправильно вживати ці слова зі словами , що ними позначають наслідок чи якісь об’єкти, як-от: технологія матеріалів, технологія виробів. Подібні словосполуки нині дуже поширені в назвах дисциплін навчальних закладів. Ці назви правильно формувати так: технологія виробляння матеріалів, технологія продукування виробів тощо.

Двоіменникові сполуки зі спільнокореневими іменниками,
що означають дію і подію

ДіяПодія
 Методи впроваджування Свідоцтво про впровадження
 Засоби виконування Звіт про виконання
 Технологія розробляння Унаслідок розроблення
 Правила розв’язування Час (момент) розв’язання
 Спосіб готування Довідка про підготування
 Процедура подавання День подання
 Настанови щодо впроваджування Дата впровадження
 Тривалість перетворювання Після перетворення
 Під час деформування Результат здеформування
 У процесі устатковування Акт про устаткування

Про розрізнювання доконаного і недоконаного видів дієслів і віддієслівних іменників (тих, що означають дію і подію) мовознавці писали як на початку, так і в середині минулого сторіччя, використовуючи приклади речень, що їх використовували Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та інші класики української літератури. З-поміж тих прикладів є й такі, що стосуються термінів досліджування – дослідження: «Методи досліджування у кожній науці різні», «На дослідження цієї проблеми витрачено багато часу і зусиль…». Отже, треба писати: методи досліджування, об’єкт досліджування, предмет досліджування, звіт про дослідження, після дослідження.

Виходячи з наведених двох засад формування українських словосполук, треба переглянути назви багатьох дисциплін, що їх викладають у навчальних закладах України. Як приклади, дисципліну «Елементи дослідження операцій у лісовому комплексі» правильно називати «Складники досліджування операцій у лісовому комплексі», «Оброблення та поверхневе зміцнення конструкційних матеріалів» – «Обробляння та поверхневе зміцнювання конструкційних матеріалів», «Теоретичні основи і технологія відновлення деталей машин» – «Теоретичні основи і технологія відновлювання деталей машин» тощо.

3. Відповідно до ДСТУ 3966-2009 віддієслівні іменники на -ння, -ття, що означають дію, потрібно вживати тільки в однині, оскільки такі іменники є узагальненою назвою дії як багаторазової, так і неповторюваної, не визначеної за кількістю циклів, за обсягом, за тривалістю : засоби охолоджування, період спостерігання.

Проте іменник, що означає подію, можна подати у множині, якщо обсяг виконуваних операцій певним чином визначено: кількість розтягнень; серія досліджень корозієтривкості, унаслідок кількох звернень тощо.

Відповідно до наведеної вимоги стандарту також треба скорегувати низку назв дисциплін, що їх викладають у навчальних закладах України, зокрема «Методологію наукових досліджень» треба писати «Методологія наукового досліджування», натомість «Основи наукових досліджень лісових машин» – це «Основи наукового досліджування лісових машин» тощо.

4. Не рекомендовано, згідно з ДСТУ 3966-2009, позначати дію і подію іменниками іншомовного походження на –ція, -инг, -інг, -мент,оскільки вони для цього не пристосовані, рекомендовано називати ними наслідки події та учасників дії але не самі дії (процеси) чи події.

Виходить, що назви дисциплін, подібних до «Експлуатація та обслуговування машин», «Технічні засоби автоматизації», потрібно писати «Експлуатування та обслуговування машин», «Технічні засоби автоматизування».

5. Відповідно до згаданих термінологічних стандартів, формуючи прикметники, що означають дійові властивості учасників дії, потрібно звертати увагу на вживання суфіксів, зокрема -льн- (-ч-, -івн-) і -н- (-овн-).

Суфікси -льн- (-ч-, -івн-) – ознака дійових властивостей активних учасників дій (їхня здатність чи призначеність виконувати дію, спрямовану на пасивного учасника дії): оброблювальний (обробчий) центр, вимірювальнй прилад, ощаджувальні технології, виконавчий орган, гальмівний пристрій.

Суфікси -н- (-овн-) – ознака дійових властивостей пасивних учасників дій (їхня здатність чи призначеність виконувати пасивну роль у дії, виявляти вплив (наслідок) активного учасника дій): обробний матеріал, розтяжний стрижень, скорегований напрямок, здеформоване тіло.

Про виокремче вживання прикметників залежно від суфікса мовознавці пишуть вже понад сторіччя, зокрема у статті В. Подільського зазначено: «Творити прикметники з наростком -льний тільки в активному значенні: виховувальний заклад – установа, що виховує (хлопців) тощо. Для зазначення пасивного стану вживаємо прикметників із наростком +ний: виховний хлопець – такий, що його ще можна виховати. Неправильно вживають подекуди в Україні вислів: навчальний рік, бо рік не навчає; треба сказати: шкільний рік».

Отже, відповідно до цієї засади і вимог згаданих технологічних стандартів , назви дисциплін «Відновлювані (якщо вони призначені щось відновлювати) джерела енергії», «Відновні (якщо їх хтось може відновити) джерела енергії» потрібно писати «Відновливі (якщо вони здатні відновлювати самі себе) джерела енергії». А дисципліну «Деревообробне обладнання» правильно називати «Деревобробне устатковання», віддаючи перевагу прикметникові деревинообробчий перед деревинооброблювальний.

Також потрібно розмежовувати вживання слів : випускальний – випускний – випусковий. Випускальний – призначений випускати (ознака дійової властивості активного учасника перехідної дії). Випускний – той, що його призначено випустити (ознака дійової властивості пасивного учасника перехідної дії). Випусковий – той, що належить чи стосується випуску (випуск – множина об’єктів випускання). Тому: кафедра – випускальна; група, клас – випускний; а от робота – випускова, бо вона не випускає і її не випускають. Вона показує рівень підготованості випуску.

6. Позначаючи дію, треба уникати мовних конструкцій «дієслово + віддієслівний іменник». Замість таких конструкцій потрібно вживати природніший для української мови й економніший засіб – дієслово, що означає цей конкретний процес: виконувати розрахунки – розраховувати; робити вимірювання – вимірювати; проводити дослідження – досліджувати; здійснювати контроль – контролювати тощо.

7. В іменному складеному присудку іменники треба вживати у формі називного відмінка, якщо вказують на постійну ознаку. Приклад неправильного вживання: цей пристрій є нагрівачем; правильно: цей пристрій є нагрівач, цей пристрій – нагрівач. Саме тому в реченні цієї статті «Згідно з ДСТУ 3966-2009…такі іменники є узагальнена назва дії як багаторазової, ак і неповторюваної…», а не узагальненою назвою, як ми звикли калькувати російське является обобщенным названием, оскільки йдеться про постійну ознаку.

У такому присудку іменники мають форму орудного відмінка, якщо вказують на тимчасову чи нехарактерну ознаку в минулому чи майбутньому часі: за певних умов він може бути нагрівачем.

8. Українській мові не властиві пасивні конструкції з дієсловами на -ся, активно вживані в російській мові: не методика застосовується (вона не може застосовувати сама себе), а методику застосовують; не об’єкт досліджується, а об’єкт досліджують тощо.

Вислови з дієсловами на -ся пишуть, якщо йдеться про неперехідну дію, тобто коли є суб’єкт дії , але нема іншого об’єкта, на який спрямовано дію. Наприклад речовина нагрівається (змінюється) за певних умов.

Не можна вживати конструкції з дієсловом пасивного стану на -ся в підрядних частинах, де предметом є займенники «що, який»: методика, що застосовується; об’єкт, що досліджується. Ці конструкції треба змінювати на такі: застосовувана методика чи методика, що її застосовують; досліджуваний об’єкт чи об’єкт, що його досліджують.

У контексті цього правила, що подано не лише в стандарті, а й у працях знаних мовознавців, варто ще раз наголосити на поширеній звичці багатьох українців уживати не природні українські слова, а наліпки на російські, бо так здається простіше, а чи правильно сказане те чи те слово, для промовця не важливо. Наочним прикладом такого слововживання є словосполука «я вибачаюсь» як наліпка на російську «я извиняюсь». Адже ця словосполука означає, що я, висловлюючи вибачення, спрямовую його не людині, перед якою чимось завинив, а собі.

Правильно українською мовою говорити: вибачте (пробачте, даруйте) мені; я перепрошую.

У стандарті ДСТУ 3966-2009 подано гарний приклад хибно вживаної словосполуки, що її використовують переважно в навчальних закладах: зауваження пишуться на полях листа (скальковано з російського замечания пишутся на полях листа). Якщо розглядати як дію-подію-наслідок тріаду слів зауважування-зауваження-заувага, то видно, що зауваження – це подія, а наслідок цієї події, що є коротко висловлене чи записане судження з приводу чого-небудь, – заувага. Зауваги не пишуться самі, а їх хтось пише чи пишемо їх ми, тому правильно: пишуть (пишемо). Листок паперу правильно називати аркушем. Якщо ми пишемо текст на аркуші, то ми це робимо на полі аркуша, а з обидвох боків від поля краю аркуша залишаємо чисті від тексту смуги, що їх називають береги, де ми можемо подавати свої зауваги щодо написаного тексту. Отже, подану словосполуку правильно вживати так: зауваги пишуть (пишемо) на берегах аркуша.

9. Поширену в українській мові безособову дієслівну форму на -но, -то можна вживати лише в реченнях, де не зазначено виконавця дії. Неправильно: його змінено (здеформовано, нагріто) кимось; правильно: його змінив (здеформував, нагрів) хтось, щось: його змінено (здеформовано, нагріто) десь (за певних умов, чимось).

У контексті цього правила не зрозуміло, чому більшість посібників, підручників та збірників науково-технічних праць «схвалено й рекомендовано вченою радою університету», де правильно написати «схвалила наукова рада…» (вчена, відповідно до ДСТУ 3966, – та, що перебуває в дії вчити, як пасивний учасник – та, що її зараз вчить).

У конспекті лекцій автора статті з дисципліни ОТТ, що його порекомендував Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Міністерства економічного розвитку і торгівлі та Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України до опублікування та використовування в навчальному процесі, написано: «Розглянула й порекомендувала до видання методична рада…».

У реченні вжито термін порекомендувала, а не рекомендувала, оскільки йдеться про подію. А термін рекомендувала означає дію в минулому часі, з якого не зрозуміло чи рада порекомендувала, чи рекомендувала, рекомендувала і не спромоглася порекомендувати працю до видання. Якщо хтось наполягатиме на терміні рекомендувала, то тоді і перше слово цього речення треба писати в такій самій формі не розглянула, а розглядала, тобто «Розглядала й рекомендувала…». З цієї словосполуки ще менше зрозуміло, чи цю працю схвалено до друку, чи лише розглядали і, рекомендуючи, обговорювали її, не дійшовши остаточного висновку.

10. У термінотворенні перевагу треба віддавати власне українським термінам перед запозиченими іншомовними термінами. У ДСТУ 1.5:2003 зазначено: «У стандарті заборонено вживати іншомовні слова і терміни за наявності рівнозначних слів і термінів в українській мові». Треба вживати слова відсоток, а не процент, чинник замість фактор, словосполуку продавати, збувати товар – реалізовувати товар, властивий – характерний, відповідний – адекватний, поштовх – імпульс, подробиця – деталь, докладний, вичерпний – детальний, царина, галузь – сфера тощо.

Використовують звичайно слова іншомовного походження, якщо немає тотожних українських відповідників (атом, дискета, сальдо тощо).

11. Низку термінів устандартовано і тому треба вживати напрямник чи напрямниця, а не напрямна чи напрамляюча, складник замість складова, урухомник – привод, функційна система – функціональна система, кресленик – креслення, вальниця – підшипник. У головці таблиці замість № п/п чи № з/п треба писати Ч.ч. (чергове число).

Потрібно розділяти призначеність вживання слів термін і строк. Коли йдеться про момент, час настання, виконання чогось треба вживати слово термін,а якщо про проміжок часу – строк. Наприклад, термін виконання договору, строк навчання. Зверніть увагу, що біля слова термін треба писати слово, яке означає подію (оскільки – момент), а біля слова строк – слово, що означає дію (оскільки – проміжок часу виконування дії).

Уживаючи науково-технічні терміни та словосполуки відповідно до новітніх устандартизованих правил, ми полегшуємо сприймання й розуміння вжиткового тексту, сприяємо досконаленню українського наукового стилю мислення та напрацьовуємо україномовний спосіб мислення.

Поширити статтю
Leave a comment

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *